Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 04 [Hurtom.com]

Ходім на браму... Ти ходи зо мною... мені так страшно... я боюся долі...

Поліксена Та як же підемо? На сходах темно.

Кассандра Ох, ні, не досить темно, я все бачу...

(Простягає руки в простор.)

Ох, Артемідо, сестро Аполлона, богине ясна, погаси свій світач на сюю ніч, на сю єдину ніч!

Нехай коханці менше мрій зазнають, вони щасливі й так! Невже для того, щоб їм, щасливим, марилось любіше, мені, нещасній, відбереш ти мрію, остатню, розпачливу тую мрію, що є ще десь на світі мій коханий, м і й, хоч несуджений, та мій єдиний!

Коли то правда, що говорять люди, немов і ти зазнала раз кохання, на ймення чистої любові тої, благаю, зглянься!

Поліксена

(тремтить)

Годі, люба, годі!

Кассандра (спиняється, потім говорить зміненим голосом)

Так, правда, годі, нащо сі благання?

Що зможуть проти долі всі боги?

Вонп законам вічним підлягають так, як і смертні,— сонце, місяць, зорі, то світачі в великім храмі Мойри, боги й богині тільки слуги в храмі, всі владарки жорстокої раби.

Благати владарку — даремна праця, вона не знає ні жалю, ні ласки, вона глуха, сліпа, немов Хаос.

Рабів її благати — і даремне, і низько, я рабинею рабів не хочу бути!

Поліксена

Схаменись, нещасна!

В таку хвилину ти гнівиш богів?

Чи мало ще вони тебе карали за се твоє зухвальство? Хочеш кари ще більшої?

Кассандра

Якої ще? Не може рабиня долі, Артеміда тиха, ні на хвилину запалить раніше, ні погасити місяця на небі проти того, як доля призначила ще споконвіку. Не боюсь я кари!..

Ходім на браму!

Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо, на виноколі за муром небо починав злегка

червоніти.

Поліксена (стоячи на мурі над брамою)

Що се? там пожежа?

Долон ахейський табор запалив?

Кассандра (теж над брамою)

Ні, пі... се не пожежа...

Поліксена

Що ж то?

Кассандра

СтійІ

Мовчи!

Довга мовчанка.

Небо все яснішає, з-за виноколу показується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла,

Поліксена (тулиться до Кассандри)

Ой, люба...

Кассандра

Я боюся долі... вона так дивиться отим великим та білим оком...

(Показує на місяць.)

Ой, вона все бачить!

Ніде, ніде нема від неї схову!..

А я тепер не бачу! Де Долон?

Поліксена

Припав і лізе по валах помалу.

Обидві царівни стоять який час нерухомо, їх чорні постаті різко визначаються в місячнім світлі.

Поліксена Тепер підвівсь... до табору пішов.

Кассандра Ой лихо, йдуть!

Поліксена Хто? де?

Кассандра Он тії два. Ідуть... ідуть...

Поліксена

Нічого, місяць скрився за хмару, і Долон припав додолу.

Вони не бачать.

Але я, я бачуі (Голосно кричить.)

Долоне!

Поліксена

Божевільна! він почув! схопився бігти! Вже за ним погнались...

Кассандра поривається кинутися з муру на поле, сестра утримує

і бореться з нею.

Кассандра

Пусти мене... пусти мене... пусти!

Я мушу з ним... пусти мене!!

Поліксена (щосили кричить)

Рятунку!

Гей, люди! слухайте! сюди, стороже!

Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кас-

сандру.

Кассандра Лишіть мене! Його, його рятуйте!

1-й вартовий

Кого?

Кассандра Долона! Там його мордують.

2-й вартовий

Де?

Кассандра

Там, у полі. Ой рятуйте, люди!

Скоріш біжіть!

1-й вартовий

Царівно, ми не можем,— нас тільки двоє! У ворожий табор побігли б ми хіба на певну згубу.

Та де ж ті всі троянці? поховались? чи неживі? Гей, люди! люди! люди!!

Починають збігатись на майдан люди. Поліксена Вже люди йдуть.

Кассандра Пустіть мене!

(Несамовито пручається, далі одкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом.)

Вже пізно!..

Деїфоб і Гелен (брати Кассандрині, надійшли з людьми і, взявши за руки, хотять звести Кассандру з брами)

Ходи додому, сестро!

Кассандра (відпихає їх)

Гетьте! гетьте!

Се ви його убили!

(Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом.)

Ні, се я...

(Покірно дає себе вести і йде, ледве переступаючи, так, що її більше несуть, ніж ведуть.)

Місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід муром, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храму.

V

Покій Кассандри. Нема нікого.

Деїфоб

(ввіходить)

Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!

(Плеще в долоні і гукає.)

Рабині, гей!

З сусіднього покою увіходить рабиня старенька.

Рабиня Що, владарю?

Деїфоб

Та що се,

невже моя сестра служниць не має, що й не докличешся нікого?