Зібрання творів у 12 томах. Том 05

Матусю!

Лукавий Рим зовсім не винен з того, що майстер Годвінсон не красномовець.

Е д і т а

Для щирої душі, незлого серця не треба красномовства, тільки правди і слова божого.

Р і ч а р д

Я сам читаю Святе письмо. Там красномовство єсть.

Е д і т а

Не знаю, сину,— сі твої слова, здається, прості, а бринять лукаво.

Р і ч а р д

Ну, то й забудь їх, матінко, не гнівайсь. Хіба ти свого Річарда не знаєш?

Він трошки в батька вдався.

Крістабель

Наш татусь був жартівливий завжди та веселий...

Е д і т а

Але він був богобоязний завжди.

Крістабель Я, власне, се й сказати хтіла, мамо.

Е д і т а

Ходім, вже час, а то без нас почнуть читати боже слово. Як скінчиться година відпочинку від роботи, то прийдеться небесне залишити і до земного взятись. Не впускаймо години божої.

Крістабель

Та я готова.

А де ж се Деві?

(Бачить його на лавці.)

ІЦо се? Він заснув? Вставай, моя дитино!

Р і ч а р д

Дай же спокій, сестричко, хлопцеві,— ще ж молоде, а працювало так, хоч би й старому.

Е д і т а

(пробує розбудити Деві , але той твердо спить)

Заспув сном молодим і не розбудиш.

Бог з ним, ще спізнимось. Ходімо, дочко.

Р і ч а р д

Пождіть хвилинку. Бело, де мій віск?

Крістабель ( збентежено)

А нащо він тобі?

Р і ч а р д Ліпив би на дозвіллі.

Е д і т а

Для іграшки знайшлось дозвілля й хіть.

Р і ч а р д

Для мене се не іграшка, матусю.

Ти знаєш се, та споритись не час,

Де ж віск? Ти, Бело, певне, десь прибрала.

Крістабель

Ти так давно не згадував про нього...

Р і ч а р д

Бо не було дозвільної хвилини.

Я сам про себе забував не раз:

вдень працював, вночі, як мертвий, спав.

Я став волом, мов вавілонський цар *, не знаю тільки, за яку провину.

Отеє на час вернувся в людський образ. Так де ж мій віск?

Крістабель

.Ох, братику, прости! Вони просили, мати наказала...

Р і ч а р д Я, Бело, щось тебе не розумію.

Е д і т а

Твій віск громада на свічки взяла, аби при них читати боже слово.

Шановний Годвінсон заслаб на очі, читаючи при скіпці...

Р і ч а р д

Мамо, мамо!

Е д і т а

Послухай, сину!

Р і ч а р д

Я не можу слухать!

Ідіть, лишіть мене, я сам не свій!

Ідіть з очей!

Е д і т а

Ти матері се кажеш?

Р і ч а р д

Тобі кажу, другому б не казав, а просто...

Е д і т а Що? Побив би? Договорюй!

Р і ч а р д

Лишіть мене!

Крістабель

Лиши його, матусю, він пересердиться. Ходім, пора вже.

Е д і т а

(подивившись який час па сина, подається до дверей)

Зневажить рідну матір! І за віщо?

За марний віск! Хай бог тобі простить...

Едіта і Крістабель виходять.

Р і ч а р д (сам. Мовчить якусь хвилину)

Хай бог простить — кому? Тому, запевне, хто сам не відає, що творить. Що там!

Прощати чи карати — боже діло, а людям се ні на що не потрібно.

Чи я помстився б за такую кривду, а чи простив, як наш закон велить, то кривда не змінилася б від того, вона б усе гнітила, мов той камінь, і гризла б серце — праведне чи грішне, однаково. Тепер мені сидіти, дивитися на сії зайві руки, позбавлені коханої роботи, єдиної, що красила життя, се гірше, ніж непрощена провина, ніж муки совісті...

Деві

(ледве жінки вийшли , схопився з лави, крадькома підійшов до Річарда, намагався звернути на себе його увагу, але той не чув)

Слухай, дядьку, чи ти ліпити можеш тільки з воску?

Р і ч а р д

А що тобі?

Деві

(сідає долі коло його ніг і щиро дивиться в очі)

Ні, дядечку, скажи!

Р і ч а р д Ну, можу з глини, та її ж нема.

Деві

Отак! Нема? А ми ж ліпили комин?

Р і ч а р д

То не така. І статуя — не комин, навчися теє знать.

Д е в і (ображено)

Я знаю, дядьку.

Я тільки хтів сказати... Ні, не скажу, бо знов розсердишся.

Р і ч а р д

Я не на тебе.

Ти, Деві, не вважай.

Д е в і

Так от що, дядьку,— якось я пробував ліпити з хліба...

Р і ч а р д

Ліпити пробував? Не пробуй, Деві, не пробуй!

Деві

Чом? Ти думаєш, погано?

Здається, що незгірше, хоч поглянь.

(Виймає з кишені і показує Річардові фігурку з хліба.) Се, бачиш, Годвінсон,— він довгополий, круглоголовий, з книжкою в руках, широкий рот, од вуха аж до вуха, а вуха, бач, стримлять. Такий він, правда?

Р і ч а р д

(потроху починає придивлятись , потім бере у Деві фі -

гурку)

Дай роздивлюсь.

(Усміхається.)

А справді, Годвінсон!

Чи се ти вперше виліпив фігурку?

Деві

Ні, я весь час, поки були на морі, ліпив собі.