Зібрання творів у 12 томах. Том 05

Дай же спокій! Та хто ж не знає, що таке моделі для молодого скульптора? Нехай би хоч християнку взяв!..

Р і ч а р д

(кидає роботу, вражений)

О Джонатане!

Якби се Годвінсон таке провадив, то я б не здивувавсь. Але що ти, митець митцеві отаке говориш, дивуюсь я, і жаль мене бере.

Якби ти був митцем справдешнім зроду, ти б чисту мав фантазію і думку, ти б знав, що в урочистий час роботи ми не на грішнім світі живемо, навколо нас тоді країна мрії, те «царство боже на землі», якого даремно довго так шукають люди. 1

Джонатан Ти думаєш, що ти його знайшов?

Р і ч а р д Так, думаю і знаю.

Ти щасливий!

Р і ч а р д

Що ж, годі вже мені нещасним бути!

Доволі вже того «плачу, й ридання, і стогону, і скреготу зубів».

Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а божий дар!

Джонатан

Коли ті радощі від бога справді.

А що в тобі тепер їх породило?

Жіноче тіло, грішная краса!

І тим ще й інших звабити бажаєш.

Яке ж то «царство боже на землі»?!

Р і ч а р д

(спочатку нічого не говорить, іде мовчки , дає дівчині намисто непонизане і нитку , засуває альков, закривав мокрим рядном статую і вертається до Джонатана)

Нехай не вабить грішная краса твоїх святих очей. Ох, Джонатане!

І хто більмо тобі навів на очі?

Колись у тебе інший погляд був.

Я так утішився, як ти приїхав до нас в колонію! Вітав я друга в тобі, мій Джонатане! Чи ж тепер я бачу ворога перед собою?

Джонатан (задумавсь, далі подає Річардові руку)

Ні, Річарде, не ворога ти бачиш.

Так хутко ворогами не стають, і я надію маю, що з тобою ми спільною дорогою ще підем.

Тобі здається, що тепер осліп я,— мені здається — ти ще не прозрів.

Р і ч а р д

Ну, добре вже, покиньмо се змагання.

Ти що читав тут?

(Заглядає в книгу.)

Біблію? Ісход?

Джонатан Та се я хтів порадитись у тебе...

Р і ч а р д

Ну, з мене, брате, кепський богослов.

Джонатан

Ні, тут не богословіє, тут інше: се для зібраннів молитовних свічник замовила громада. Я гадаю, що може тут погодитись артист із християнином. Громада хоче, щоб свічника зробить на той взірець, що в Біблії описано. От слухай. (Читає.)

«Різьблений маєш ти зробити свічник, стебло його, і чаші, й круги, й листя у нього мають бути...» Не збагну, і скільки чаш, і що воно за круги.

Не розберу! Ось прочитай лиш ти.

Р і ч а р д

(читає про себе, далі одсовує книгу)

Я раджу так: закрий ти сюю книгу і текста сього більше не читай, коли артистом хочеш зоставатись.

Джонатан

Я хочу християнином зостатись.

Р і ч а р д

Та ти ж себе в неволю завдаєш єгипетську! Адже громада наша із Годвінсопом вкупі стільки ж тямить в тому, що гарне, як отой мій кий; либонь, ще й менше!

Джонатан

Річарде, будь радий, що ти перед товаришем сказав се,

бо якби сі слова дійшли до слуху громади й вчителя...

Р і ч а р д

Овва! Злякав!

Я їм готовий в вічі се сказати: що правда, то не гріх. Та я й сказав їм щось подібного, коли схотіли, щоб я там фініки якісь ліпив над вікнами та над дверима в школі — се Годвінсон так видумав премудро покрасу ту, десь вичитавши в тексті.

( Сміється.)

Джонатан

До речі, я тобі хотів сказати: даремне ти з громадою завівся, а надто з Годвінсоном.

Р і ч а р д

Що ж мені

твій Годвінсон?

Джонатан

А те, що він в громаді велику силу має.

Р і ч а р д

Хай він має в громаді силу, я — на самоті, то й буде з нас обох.

Джонатан

Чи ти гадаєш один проти громади йти? Для чого оця твоя робота?

Р і ч а р д

Для краси.

Д ж о н а т а н Кому потрібна та краса?

Мені

і тим, що в слід мій підуть.

Джонатан

Де ж ти бачиш

таких людей?

Р і ч а р д

Та хоч би Деві наш. Джонатан

Оте хлоп’я?

Р і ч а р д

Оте хлоп’я. І більше для мене значить усміх мого Деві, аніж прокльони твого Годвінсона.

Що ж до громади, я їй те даю, чого їй треба.

(Показує на посуд.)

От і всі рахунки!

Джонатан

Ні, Річарде, се ще не всі рахунки.

Твоя шановна паніматка...

Р і ч а р д

Годі!

Про се не звик я говорить ні з ким.

Доволі з тебе знать, що я ніколи невільником не стану в себе в хаті.

Джонатан

І в кого ти такий запеклий вдався?

Р і ч а р д

Такий весь рід: вікліфовці *, лолларди *, «незгідні», «незалежні» *, «рівноправці» *, такі були мої питимі предки.

Мої всі кревні волі домагались від короля, від церкви, парламенту, а я — від них самих. Така вже кров.

Се горда мова, та душі спокою немає в ній.

Р і ч а р д