1Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 6 [Hurtom.com]

Драма «Камінний господар» з’явилася в час, коли різного роду ренегати — так звані лицарі волі — після поразки революції 1905—1907 pp. зрадили прогресивні ідеали і, прикриваючись гучними фразами, пішли на компроміс із власними переконаннями. Леся Українка вважала п’єсу одним із кращих своїх творів. В листі до сестри Ольги Косач-Кривишок від 5.Х 1912 р. поетеса зауважувала: «Камінний господар» мені здавався першою справжньою драмою з-під мого пера, об’єктивною, сконцентрованою, не затопленою лірикою, зовсім новою супроти моєї звичайпої манери».

Проте поетеса з хвилюванням чекала, як сприйме драму читач і літературна громадськість. В тому ж листі до сестри Ольги вона писала: «...Якщо були які рецензії де на «Лісову пісню» або, може, будуть на «Камінного господаря», то, будьте добрі, зберіть їх для мене. Про «Камінного господаря» я питала думки у мами і Люді, посилаючи його, але вони обидві ніяк не обізвались на питання».

Драматичній поемі про Дон Жуапа судилася щасливіша доля, ніж іншим драматичним творам Лесі Українки. На початку 1914 року «Камінного господаря» було поставлено в Києві театром Миколи Садовського, а газета «Рада» назвала день прем’єри «золотим днем» українського театру. У рецензії «Історичний момент з приводу першої й другої вистави «Кам’яного господаря» писалося: «Прекрасна п’єса Л. Українки, глибоко задумана і художньо виконана, яка так оригінально трактує світову тему Дон Жуана, що скрасила б кожен європейський театр, мала відогратись перед нами, і в глибині серця билась, як птах в сильці, несміла думка, чи ж наш український театр в сучасному стані своєму вийде з перемогою з цієї справи.

Він переміг!» 10 10 Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970. К., «Наукова думка», 1971, стор. 285.

Автографи —ф. 2, № 784 (чорновий) і ф. 2, № 19 (чистовий).

Подається за першодруком, звіреним з автографами.

Косач Ольга Петрівна (по одруженні Кривишок, 1877— 1945) — молодша сестра Лесі Українки. Відома як поетеса під псевдонімом Олесі Зірки.

«Р а д а» — українська щоденна газета ліберально-буржуазного напряму, виходила в Києві 1906—1914 pp. Події суспільного життя висвітлювала з буржуазно-ліберальних і націоналістичних позицій.

Садовський Микола Карпович (справжнє прізвище — То^ білевич, 1856—1933) — видатний український актор і режисер.

Командор — одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах епохи середньовіччя.

Тут ужито французької, а не іспанської вимов и...— З приводу вимови іспанських власних назв Леся Українка радилася з А. 10. Кримським. У цитованому листі від 24. V 1912 р. вона запитувала: «...Як треба казати по-іспанськи Dolores чи Dolores (іспанське жіноче ймення)? Як звучить j по-іспанськи — h (г) чи (х) ?»

Баніт (баніта) — вигнанець, підданий остракізму; ізгой.

Мориски — маврітанське населення в середньовічній Іспанії. Формально прийнявши нав’язане їм у кіпці XV — на початку XVI ст. християнство, мориски в більшості сповідували іслам.

А л ь к а д — старшина, або суддя в Іспанії і країнах Латинської Америки.

Святий Грааль — герой бретонських легенд XII ст., володар містичної чаші, яка наснажувала людей високих моральних якостей новими цілющими силами.

Сегідилья — іспанський (андалузький) народний танок у супроводі кастаньєт, гітари та співу.

Фелюка (фелюга) — невелике вітрильне судно на Середземному і Чорному морях.

Едем — рай, благодатний куточок землі.

Ізольда — героїня відомого французького лицарського роману «Трістап та Ізольда», дружина Корнуельського короля, яка палко покохала його племіпника Трістана і втекла з ним.

Фанданго — іспанський народний танок.

Папська булла — грамота, постанова або розпорядження папи римського, скріплені печаткою.

Конфесьйонал — віросповідання. Переносно (жартівливо) — таємниця.

Капітул — зібрання членів ордену.

Мадриленья — граціозний іспанський танок. Виконується в жвавому і легкому темпі.

Гостець — хронічний ревматизм у суглобах.

ОРГІЯ

Вперше надруковано в журн. «Дзвін», 1913, № 4, стор. 229— 245, під криптонімом Л. У.

Роботу над драмою «Оргія» було почато влітку 1912 р. і закінчено, як свідчить дата в чорновому автографі, 28 березня 1913 р. В листі до О. Кобилянської від 21.III 1913 р. Леся Українка писала, що «все докінчує, та ніяк не докінчить одної речі, початої ще дома літом».

П’єса була тепло прийнята українською громадськістю. Активний діяч революційного руху на Україні, один з перших перекладачів творів В. І. Леніна українською мовою П. Ю. Дятлов (1883—1933) у статті «Пам’яті Лесі Українки» («Рабочая правда»,