М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Та незабаром тут його з'явилося стільки, що сонце, звертаючись до богині весни, вигукнуло:

— Ну, досить, досить! Хіба ти не бачиш, що всюди тільки й видно лілове?

— То нічого,— відповіла богиня,— не заважай мені! Цим нещасним, закованим у кригу землям невідомі ні пристрасна жага троянди, ні поцілунок духмяної фіалки, ні п'янкий запах магнолії, дамо ж їм, принаймні, цілі ліси, цілі моря бузку.

Та сонце цього разу не послухалось і, узявши з рук веселки палітру, змішало залишки основних семи кольорів й заходилося сіяти одержане таким способом біле проміння на кущі й деревця. Так і виник білий бузок, що поряд з ліловим утворює ніжний, приємний контраст...»

Ось чому бузок починає розпускатися з перших же теплих весняних днів, і ніде так щедро й розкішно не цвіте, як у Швеції, а також у Норвегії — країні, що вражає увесь світ своєю дивовижною фізичною й моральною силою...

У Європі бузок — чужоземець, Його батьківщина — Мала Азія, Персія. У наших краях він уперше з'явився у Відні в 1562 році, коли Ангеріус Бусбег привіз його з Константинополя, де побував послом імператора Фердінанда І при дворі султана Сулеймана.

Приблизно в цей же час бузок, мабуть, потрапив і до Англії, оскільки в описові парку улюбленого замку королеви Єлизавети —

Hohcer, закладеного ще за Генріха VIII, зазначається, що там було кілька мармурових басейнів, біля одного з них росли шість кущів бузку... Опис зроблено під час правління Карла II, і замок, і парк навколо нього він подарував одній із своїх фавориток, а та, занедбавши рідкісний сад квітів, згодом продала все, що мало якусь ціну.

Тобто у XVI столітті бузої? в Європі — ще велика рідкість, але його' невибагливість до грунту й суворої температури, прекрасні квіти з чудесним запахом сприяли швидкому розповсюдженню. Років через сорок він уже ріс чи не в кожному європейському саду. Діти гралися його буйним суцвіттям, як і тепер нанизуючи окремі квіточки одну на одну, або вишукували «на щастя» серед звичайних, чотирипелюсткових — п'яти-шестипелюсткові. Вважається, якщо таку квіточку з'їси — будеш щасливий.

Про це повір'я, дуже популярне серед молоді, просто й гарно сказано у віршику (він свого часу ходив по руках) якогось невідомого поета:

«Пам'ятаєш, як весною В день ясний, мов образок,

Обривали ми з тобою П'янко пахнучий бузок.

Ти шукала білосніжних П'ять щасливих пелюсток,

І схвильовано, і ніжно Так бринів твій голосок:

«Все чотири у суцвітті,

Все не бачу я п'яти,

Мабуть, щастя в цьому світі 0Мені, бідній, не знайти».

А далі — мова про те, що, нарешті, п'ятипелюсткова щаслива квітка була знайдена, вона справді не обманула сподівань, і віршик закінчується такими словами:

«З того часу, як дізнаюсь,

Що в саду цвіте бузок —

Згадую й благословляю День ясний, мов образок...»

Але трапляється також, що замість чотирьох традиційних пелюсток у такій квіточці бузку — всього три. То нещастя. Її навіть у руки брати не можна.

Зате символи щасливої квітки часто виготовляли із золота й емалі у вигляді брошки, обручки, браслета —- взагалі на різних жіночих ювелірних прикрасах.

В Англії бузок, хоч як це дивно, вважали квіткою горя, очевидно, через те, що його лілові та бліді відтінки нагадують колір смерті.

Давнє англійське прислів'я навіть стверджує: той, хто носить бузок, не носитиме обручки. А тому надіслати юнакові, котрий сватає дівчину, гілку бузку — означає відмовити. І такий ввічливий спосіб відмови часто застосовували. -

У цій країні тривалий час ріс тільки ліловий бузок, а про те, як з'явився білий, існує переказ. Розповідають, що один багатий лорд образив дівчину, яка довірилась йому, і та померла з горя. Невтішні друзі засипали надгробок її могили бузком.

Бузок був ліловий, а коли наступного дня прийшли подивитись, то незвичайно здивувались: він виявився білим.

Кажуть, що то був перший такий різновид цієї рослини. її білі кущі показують цікавим на кладовищі містечка Вей у Хартсфоршині.

Наукова назва бузку — Syringa vulgaris походить від грецького syrinx — трубка, дудочка, оскільки гілка чи стовбур деревця мають м'яку серцевину і з них легко виготовити дудку, свисток, сопілку. А сопілку, як розповідає легенда, винайшов міфічний бог Пан, зробивши її з очеретини, на яку перетворилася красуня-німфа Сірінкс, котра хотіла втекти від нього та його домагань. Про таке перетворення у своїх чарівних «Метаморфозах» Овідій оповідає: