Дмитро Ярош - НАЦІЯ І РЕВОЛЮЦІЯ

Разом з Організацією гартувався та мужнів Дмитро, віддаючи всього себе боротьбі за українську Україну, і в цій боротьбі перетворюючись на досвідченого провідника та політичного діяча. Красномовним доказом цього є ця книга.

Перед нами пролітають бурхливі роки зародження, становлення та розвитку Організації. Разом із “Тризубом” ми проживаємо певні визначальні етапи новітньої української історії. Але нам ще зарано писати просто мемуари…

Надзвичайно важливою частиною цієї книги є відповідь на запитання: що робити далі, як діяти і що є стратегічною метою нашої боротьби?

Чітко й виважено, водночас пристрасно й з любов’ю до України обґрунтовується життєва необхідність здобуття та розбудови національної держави – єдиного історичного та політичного фактору, котрий дасть змогу вижити і знайти своє місце у світі українській нації. Глибоким і реалістичним є аналіз політичної ситуації в Україні та шляхів виходу нації із критичного, із загрозою для існування, стану.

Абсолютно зрозумілими після прочитання книги є мета нашої боротьби, шлях побудови національної держави та місце й роль націоналістичного руху в цих процесах.

Дуже важливими для розуміння витоків непохитної віри в остаточну перемогу нашої боротьби є “Декалог українського націоналіста”, “12 прикмет характеру українського націоналіста”, а також “44 правила життя українського націоналіста”, котрі дуже доречно ввійшли до цієї збірки. Також у книгу включені “Декларація націоналістичних принципів” та “Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”, яка була розроблена Провідником ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Василем Іванишиним у 2003 році.

Залишається тільки побажати, щоб стратегічна мета нашої боротьби, усі цілі та завдання, викладені на сторінках цієї праці, були успішно втілені в життя!

І нехай Господь та Пресвята Богородиця допоможуть нам у цій святій та праведній боротьбі!

Ростислав ВИНАР

ПРОВІДНИКУ, ВЧИТЕЛЮ, ПОБРАТИМУ ВАСИЛЮ ІВАНИШИНУ ПРИСВЯЧУЮ.

Автор.

Вперед! Бо нам ні на кого надіятись

і нічого озиратись назад!

М. Міхновський

2009 рік від народження Господа нашого Ісуса Христа.

Україна.

Вісімнадцять років минає від того часу, як моя країна волею обставин, без пролиття жодної краплі крові вийшла зі складу СРСР, проголосила свою Незалежність і вирішила творити нове життя. Цей крок українців мав епохальне значення, бо поставив хрест на існуванні однієї із наймогутніших комуністичних імперій світу з центром у Москві та дав шанс десяткам інших народів почати творити власні держави. Червона сатанинська ідеологія та система, що панувала ледь не на половині земної кулі, враз впала, придушивши під своїми уламками радянський тоталітаризм. Світ змінився!..

Змінилась і моя країна. Зовнішня окупація була переможена і знищена. Здавалося, що війна Московської імперії проти українців, що тривала останні триста років, нарешті припиниться й українці отримають Свободу і Право на гідне життя.

Та не судилося – українці не здобули своєї національної державності. Натомість прийшла окупація внутрішня, що продовжила нищення нашої нації та активну протидію устремлінням народу бути господарем своєї долі на своїй землі. Та й Москва, оговтавшись від поразки у 90-их роках минулого століття, перейшла у відчайдушний контрнаступ, намагаючись відвоювати втрачені позиції та повернути собі колишнє панування на українській землі. Держава Україна стала „нічийною” державою, перехідним неоколоніальним утворенням від УССР до Української Самостійної Соборної Держави. Причому цей перехід може вести не тільки у потрібному – національно-державному, але й у зворотному – імперському напрямку. Все залежить від того, чи виграє нинішнє покоління українців Війну за майбутнє Нації.

Отже, війна триває... Кількість ворогів збільшується, а форми і методи ведення бойових дій проти українців постійно урізноманітнюються й удосконалюються. Нові виклики вимагають аналізу, розуміння і негайного адекватного реагування. Але понад все це мусимо усвідомлювати, що ми, українці, кожного дня і кожної миті йдемо у бій, часто непомітний сторонньому оку, але від того не менш реальний. Не зробимо правильного висновку – понесемо непоправні втрати та передамо наступним поколінням естафету поразок. Зрозуміємо це – зможемо мобілізуватися і дати гідну відсіч різноманітним агресорам.