Дмитро Ярош - НАЦІЯ І РЕВОЛЮЦІЯ

Другий – сопливі повісті та романи, де розповідається про всілякі російські любовні історії. Після їх прочитання складається враження, що в них автори намагаються викликати співпереживання українських жінок з російськими, і таким чином звести зруйновані „ненависними націоналістами” мости „дружби” між народами.

Також не можна не звернути увагу на зростаючий потік в Україну книжкової імперської класики. Чужокультурна класика є корисною лише тоді, коли вступає в критичний діалог із сформованою на національній традиції класикою вітчизняною. А що в нас із цим? Твори Пушкіна, Толстого, Чехова та інших безальтернативно обтяжують полиці книжкових магазинів по всій Україні, а особливо у тих регіонах, де московська „п’ята колона” є більш потужною. Літературна класика будує основи людського світосприйняття, і, на гадку Москви, українці мають сприймати світ саме з точки зору імперії, а не своєї незалежної держави.

Маса псевдоісторичних російських книжок дивляться з книжкових полиць своїми історико-героїчними обкладинками і промовляють: „вчіть, брати-малороси, нашу спільну історію. А то якщо не ми, то й не будете знати, що вас не існує…”. І багато хто вчить це „вчення” і розносить далі, заражаючи інших небезпечним імперським вірусом.

Російських книг в Україні з кожним роком стає все більше. Російська література служить російській імперії – це закономірно. А владний режим України, зі зрозумілих причин, не протиставляється літературній експансії – йому не до того: хто ж красти буде? Але кожна дія, врешті-решт, викликає протидію. Так буде і у нас…

Міжнародний терорист В. Лєнін ставив кіно на перше місце у пропаганді своїх комуно-сатанинських ідей. Вірні кремлівські нащадки „вождя світового пролетаріату” продовжують його справу – максимально використовують художнє і документальне кіно для імперської експансії та розширення свого „культурного” простору. Звичайно ж, не минула „чаша сія” і Україну. Наша держава стала певним полігоном для випробування кіно-зброї відвічного ворога. Кожного дня в кінотеатрах демонструються фільми про героїчних русскіх солдат, які проливають кров, захищаючи „хороших людей” у різних точках світу, в тому числі й в Україні. Кожну годину на різних каналах телебачення крутять серіали про „мєнтів”, фсбешників, грушників та інших „борців з тероризмом”. Українки тепер плачуть не над важкою долею мексиканських чи бразильських жінок, а над нестерпними душевними муками своїх колишніх співвітчизниць по Радянському Союзу.

Російські кров і соплі з екранів телевізорів заливають українські оселі. Росія панує в кінопросторі України і нав’язує українцям свій псевдокультурний кінопродукт. Української ж культурної кіно-альтернативи не існує і у найближчий час існувати не буде – доти, доки у нас панує режим внутрішньої окупації (яскравий приклад – „Тарас Бульба” в московській інтерпретації, влучно перейменований дотепним українським глядачем на „Тарас Картошка”).

„Нам пєсня строіть і жить памагаєт” – ці слова відомої брехливої радянської пісні сьогодні Росія може перефразувати: російська пісня допомагає Кремлю збивати докупи колишні свої колонії. Використовуючи проти співочої української нації свої дешеві „попсові” та „шансонові” скигління, пропагуючи содомітську „культуру” Моісеєвих, Пенкіних та їм подібних, Росія тим самим викликає у старшого покоління ностальгію за втраченою молодістю, а у молодого вбиває інстинкт національного самозбереження, нейтралізує той, згаданий вже код „Свій-Чужий”, примітивізує та люмпенізує українську молодь. До того ж, завдяки масовому напливу російської музики в Україну, все важче пробитися через непрохідні псевдокультурні імперські хащі якісному і справді висококультурному українському музичному продукту.

Масована атака російської „попси” боляче ранить і українські популярні співи, перетворює їх на малоцінні римовані набори слів під непрофесійний музичний супровід. А додайте сюди всі ці неукраїнські „Фабрики зірок”, антинаціональні псевдофестивалі, „пошук пісенних талантів” для російського агітпропу… Битву у цій сфері поки що виграє Імперія: недарма ж переможці та найпопулярніші артисти Росії – вихідці з України, які працюють на розвиток імперії.

Агов! Українські музиканти, композитори, поети, продюсери! Не набридло відсиджуватись у тилу? Чи не пора дати москалям (і не лише) вирішальний пісенний бій?!