Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Фактично ракові клітини можуть і не бути тими несправними частинами нашого біологічного механізму, що прирікають нас на хворобу. У 2009 році дві незалежні дослідницькі групи – одна у Квебеку, а інша в Каліфорнії – перевернули наше розуміння генних причин раку молочної залози та раку простати, спростувавши навіть саму думку про те, що наші гени зумовлюють ризик померти від таких хвороб. Читаючи ці дослідження, я згадую усталене поняття «прабатьків», притаманне азійській чи давньоримській культурі. У цих культурах вважали, що привиди прабатьків населяють ті місця, де вони колись жили. Якщо їх тривалий час не вшановувати й не приносити в жертву харчі, то вони можуть насилати всілякі біди на родину. Тож ракові гени, мовляв, діють, немов ці «голодні привиди»: з’являються та мстяться, завдаючи шкоди тільки тоді, коли ми забуваємо про них належно піклуватися.

У Монреальскому університеті команда медиків, яку очолював доктор Парвіз Гадірян, досліджувала носійок генів BRCA-1 і BRCA-2 – генів, що жахають багатьох жінок, бо майже 80 % їхніх носійок ризикують протягом життя захворіти на рак молочної залози. Багато жінок, які дізнаються про наявність у їхньому організмі цього гена, воліють ампутувати собі обидві молочні залози, ніж жити, майже точно знаючи, що вони колись захворіють на рак. І от Гадірян і його команда помітили, що в деяких носійок гена BRCA ризик розвитку раку різко зменшується. У чому полягало їхнє відкриття? Що більше фруктів та овочів споживали жінки з небезпечним геном, то нижчим ставав рівень ризику захворіти на рак. У жінок, що споживали до 27 різних фруктів та овочів на тиждень (різноманітність тут, очевидно, має значення), рівень ризику зменшувався аж на 73 %.

В Університеті Сан-Франциско команда професора Джона Вітте зробила схоже відкриття щодо раку простати. Певні гени зумовлюють вкрай високу схильність до запалення та сприяють перетворенню мікропухлин, що повільно збільшуються, на швидко прогресивні й метастатичні раки [5] Ці гени контролюють активність ферменту, відповідального за перетворення жирних кислот омега-6, що потрапляють з їжею, на запальні чинники. . Однак коли носії таких генів споживають жирну, багату на омегу-3 рибу щонайменше двічі на тиждень, то їхні небезпечні гени залишаються пригнічені. Є вп’ятеро менша ймовірність, що їхній рак стане швидко прогресувати порівняно з раком тих, хто взагалі не їв жирної риби.

Усі ці найновіші результати підтримують думку, що «ракові гени» не такі вже шкідливі для здоров’я, якщо їх не приводить у дію нездоровий спосіб життя. Вони поводяться, ніби ті роздратовані привиди прабатьків, які вимагають постійних жертвоприношень, щоб залишатися у спокої. Фактично вони можуть бути генами, які так реагують на перехід від прабатьківських форм харчування, що цілковито відповідали потребам нашого організму, до сучасного харчування та промислово обробленої їжі (див. Розділ 6). Це пояснює, наприклад, чому носійки BRCA-гена, народжені до Другої світової війни, ризикують удвічі або втричі рідше захворіти на рак молочної залози, ніж їхні доньки та онуки, народжені в епоху фастфудів. Може, такі страшні не «ракові» гени, а радше «гени, нетолерантні до фастфудів»… Це може стосуватися не тільки харчування, але також способу життя, наприклад малорухливого життя й неспроможності долати стреси.

Отже, надана статистика з виживання хворих на рак не враховує різниці між людьми, які обмежуються пасивним прийняттям медичного вироку, і тими, хто мобілізує свої природні захисні можливості. У середньому значенні опиняються ті, хто й далі курить, зазнає впливу інших канцерогенних речовин, харчується типово по-західному – справжнє добриво для раку, – хто не припиняє підривати імунний захист надмірними стресами й погано контролює емоції, хто залишає тіло напризволяще, позбавляючи його фізичних навантажень. Також у середньому значенні є ті, хто живе набагато довше. Це здебільшого відбувається тому, що поряд із користю, отримуваною від класичних курсів лікування, такі хворі в якийсь спосіб мобілізують свої природні захисні можливості. Вони знаходять гармонію у простому квартеті: детоксикація канцерогенних речовин, протиракове харчування, належні фізичні навантаження й пошук емоційного спокою.

Якогось природного підходу, що може вилікувати рак, немає. Однак немає й вродженої фатальності, якої не можна було б усунути. Так само, як Стівен Джей Ґулд, усі ми можемо розцінювати статистику в перспективі й націлюватися на довгий хвіст кривої праворуч. Немає ліпшого шляху для досягнення цієї мети, ніж навчитися використовувати ресурси нашого тіла, щоб довше й повноцінніше жити.