Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Уже після цієї розмови Дін Орніш, головний провісник інтегративної медицини, професор Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, надав нові докази. У 2005 році він опублікував результати безпрецедентного онкологічного дослідження. Дев’яносто три чоловіки з раком простати на ранній стадії, підтвердженим результатами біопсії, зробили свій вибір і вирішили не оперуватися, але під наглядом лікарів контролювати пухлину. Для цього в них мали вимірювати через деякі постійні часові відтинки рівень PSA (специфічного антигена простати) – виробленого пухлиною антигена. Підвищення рівня PSA мало свідчити, що ракові клітини розмножуються й пухлина росте.

Відмовившись від усіх класичних курсів медичного лікування під час спостереження, ці чоловіки дали змогу оцінити користь від природних підходів. Тому жеребкуванням пацієнтів розділили на дві групи, щоб чітко порівнювати їх від самого початку. Контрольну групу й далі перевіряли, лише постійно вимірюючи PSA. Для іншої групи доктор Орніш розробив повну програму фізичного й ментального здоров’я. Протягом року чоловіки з цієї групи мусили дотримуватися вегетаріанського режиму з добавками (антиокислювальні вітаміни Е та С, селен та один грам омега-3 щодня), виконувати фізичні вправи (тридцятихвилинна прогулянка 6 днів на тиждень), вправлятися в подоланні стресу (рухи йоги, дихальні вправи, візуалізація або прогресивне розслаблення) та брати участь в одногодинній роботі групи підтримки з іншими пацієнтами тієї самої програми.

Такі заходи спричинилися до радикальних змін у способі життя, особливо для відповідальних керівників, що перебували у стресовому стані, або батьків сімей, які мали багато обов’язків. Ці методи впродовж тривалого часу вважали якимись недоладними, нерозумними або такими, що ґрунтувалися на марновірстві. Дванадцять місяців по тому результати не залишили найменшого місця для сумнівів.

З 49 пацієнтів, які нічого не змінили у своєму способі життя й покладалися тільки на регулярне спостереження за змінами своєї хвороби, у шістьох загострився рак, тому вони були змушені вдатися до видалення простати та хіміо- або радіотерапії. На відміну від них, жоден із 41 пацієнта, які брали участь у програмі фізичного та ментального здоров’я, не мав потреби вдаватися до таких курсів лікування. У першій групі рівень PSA (що відображає зростання пухлини) підвищився в середньому на 6 %, крім тих чоловіків, які були змушені припинити дослід з огляду на загострення своєї хвороби (вони мали навіть ще тривожніший рівень PSA). Збільшення в першій групі свідчило, що пухлини зростають повільно, але впевнено. У другій групі чоловіків, чий спосіб життя змінився, рівень PSA знизився на 4 %, що вказувало на регресію пухлин у більшості пацієнтів. Однак ще дивовижнішими виявилися зміни в організмі чоловіків, які дотримувалися запропонованого способу життя. Їхня кров із типовими раковими клітинами простати (клітини штаму LNCaP, які використовують, щоб тестувати різноманітні реактиви в хіміотерапії) мала в 7 разів вищу здатність пригнічувати зростання ракових клітин, ніж кров людей, які нічого не змінили у своєму способі життя.

Найліпше зв’язок між змінами у способі життя та припиненням прогресування раку доводить закономірність: що ретельніше чоловіки виконували поради доктора Орніша й застосовували їх у своєму щоденному житті, то активнішою ставала їхня кров щодо ракових клітин!

Науковою мовою це називають «ефект реагування на дозу», і він – головний аргумент на користь причиннонаслідкового зв’язку між способом життя та раком.

Щоб зрозуміти молекулярний механізм, що стоїть за цими даними, доктор Орніш вирішив дослідити, як зміни в поведінці впливають на активність генів саме у клітинах простати. Він узяв зразки РНК простати піддослідного перед початком участі у програмі змін у способі життя й через три місяці по тому. Результати дослідження, опубліковані 2008 року, виправдали сподівання: вони засвідчують, що програма зі способу життя за Орнішем змінила функціонування понад 500 генів у простаті. Вона стимулювала гени, що мали переважну дію проти раку, та пригнічувала ті гени, що сприяли прогресуванню хвороби. Одному з піддослідних, Джекові Мак-Клеру, поставили діагноз «рак простати» чотири роки тому. Після трьох років участі у програмі в нього не виявили жодного із симптомів хвороби: «У моїй останній біопсії вони взагалі не змогли виявити жодних ракових клітин. Я не кажу, що вилікувався від раку. Просто вони не можуть виявити його слідів». Дін Орніш припускав, що це дослідження має дати надію тим, хто боїться, нібито генетична схильність прирікає їх на рак: «Часто люди кажуть: я маю погані гени, то що можу зробити? А виявляється, що ви можете зробити набагато більше, ніж думаєте».