Олексій Токар: Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

У «Щоденниках» присутнє багато логічних розбіжностей. Спочатку "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторіховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму та кашлю,і про те що відкривати вікна було надто ризиковано — згодом, "дитячий почерк" пише про " великі й світлі" приміщення і про те що на горищі в середині дня Петер пиляє деревину перед відкритимвікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. Відповідно до запису від 5 серпня 1943 р. пані Ван Даан використовувала пилосос щоденно в 12:30. Анна розповідає як 9 листопада 1942 р. розірвався 25-и кілограмовий мішок із коричневою квасолею і "шуму було вдосталь, щоб розбудити мертвих". В цьому пристосованому під житло офісному приміщенні працює батько, інші євреї виконують конторську роботу, поруч працюють робітники складу, а Анна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймач. Через вікна їх добре бачать мешканці великого будинку, що знаходиться позаду будинку-сховища.

А ось запис від 28 вересня 1942 року:

"Все важче відчувати постійний страх, що нас виявлять і розстріляють".

Цей запис супроводжується позначкою видавця "публікується вперше" , але перед тим в «Щоденнику» взагалі немає жодної згадки про розстріли — лише про деякі заборони для євреїв. Тож звідки взявся страх розстрілів, якщо мешканці "будинку-сховища" про розстріли нічого не чули, та й взагалі їх ніколи не було у Нідерландах? Мабуть, справжній автор вирішив, що в щоденнику явно замало злочинів нацизму — і нагнав страху розстрілів. Ось так робився "вражаючий документ про звірства фашизму".

Що насправді відбувалося в Нідерландах, ми дізнаємося із запису від 28 січня 1944 р.:

"Кляйман розповів, що в провінції Гелдерланд пройшов футбольний матч, одна команда складалася виключно з нелегалів, а інша — з місцевих поліцейських".

Про те, як "все важче було відчувати страх розстрілів" читаємо далі у запису від 8 липня 1944 р.:

"З дивним відчуттям я увійшла в заповнену народом кухню контори: там вже були Міп, Беп, Кляйман, Ян, тато, Петер — загалом, майже всі мешканці Сховища та їх помічники, і це серед білого дня! Штори і вікна відкриті, кожен говорить у повний голос, ляскає дверима— у мене навіть почалася тремтіння від хвилювання. "Власне, чи ми ще ховаємося?" — запитала я себе".

(Всі зібралися на кухні через те що у "сховище" привезли аж 24 ящики свіжої полуниці і треба було готувати з неї варення).

В естонській газеті «KesKus» письменник Аарне Рубен опублікував статтю, в якій він розмірковує про те, наскільки є реальним все те, що написано в щоденнику. Він не ставив під сумнів існування деякого щоденника. Тільки чи належав він саме Анні Франк — дівчинці-підлітку? Письменник наводить висловлювання есесівця Карла Зильбербауэра (Karl Silberbauer), який знайшов всіх, хто переховувався у флігелі на Прінсенграхт.

У статті розказується, що цей колишній есесівець був виявлений співробітниками Центру Симона Візенталя в 1963 році, у той час він служив у віденській поліції. Хоча суд першої інстанції не визнав його винним, Центр Візенталя не залишив його в спокої, і судовий розгляд тривав аж до самої смерті обвинуваченого в 1972 році. Карл зізнався, що прийняв анонімний телефонний дзвінок про те, що десяток євреїв ховається в центрі Амстердама. Він взяв 8 голландських поліцейських і поїхав на Прінсенграхт. Там він серед інших бачив Отто Франка, який йому представився як офіцер резерву німецької армії, і його дочку Анну. Сам він квартиру не обшукував, змусивши це робити голландців, але вони не виявили ніяких рукописів. Після війни він прочитав голландською мовою щоденник Анни Франк і був здивований, звідки дівчинка знала про існування газових камер. Цього в Голландії не знали і вільні люди.

Естонський письменник наводить порівняння Робером Форіссоном голландської та німецької версій, де очевидні різночитання. Він пише, що в щоденнику згадується пилосос, яким користувалися в сім'ї Франків у сховищі. У той час пилососи виробляли сильний шум, адже навіть стогони пацієнтів зубного лікаря Дусселя були чітко чути крізь стіни — такі вони були тонкі. Коли в 1943-44 роках весь Амстердам голодував, Анна описує колосальні запаси їжи, які у них були. Нелогічними письменнику здаються і взаємини між тими, хто жив у сховищі. Можливо, вважає Рубен, псевдощоденник психологічно достовірний, тільки написаний більш досвідченою і дорослою жінкою, так що він допускає, що твір відноситься до таких часткових підробок, як щоденники Єви Браун, Ейхмана або Шелленберга.