Петро Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Звісно, не слід беззастережно вірити «Повісті минулих літ». Ця пам’ятка, як вважають дослідники, з’явилася не раніше початку ХІІ ст. Однак у ній зафіксована більш глибока історична пам’ять. Ймовірно, укладачі «Повісті…» користувалися більш давніми записами, що дійшли з Х—ХІ, а, можливо, навіть із

ІХ століття 8 8 Толочко П. Давньоруські літописи і літописці Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110. .

Інформація про обрів (або аварів) має, попри легендарність, моменти конкретності. Це не лише згадка про імператора Іраклія, а й повідомлення, що обри приневолили плем’я дулібів. Як про вражаючий елемент поневолення, говориться, ніби обри запрягали у візки дулібських жінок замість коней. Схоже, такі явища мали певне поширення й вони «врізалися» в народну пам’ять дулібів.

Варто взяти до уваги, що події в народній пам’яті зберігаються близько 100— 150 років. Далі вони, як правило, забуваються. Те, що пам’ять про обрів зберігалася протягом тривалого часу (кілька сотень років), а потім ввійшла до літопису – факт по-своєму унікальний.

Імператор Іраклій І

Можна припустити, чому так сталося. Ймовірно, панування обрів справді було важким для дулібів. Пам’ять про це була сильною і яскравою. Вона могла бути зафіксована в фольклорних творах, які зберігалися кілька сотень років. А потім ця фольклорна інформація перейшла до літописів. Також варте уваги те, що дуліби – попередники волинян. Принаймні в «Повісті минулих літ» про них сказано таке: «Дуліби… жили по Бугу, де нині волиняни…» 9 9 Літопис руський. – С. 8. А волиняни в «докиївський період» мали вже свої державні утворення, доволі значні міські поселення (наприклад, Зимненське городище 10 10 Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972. ). Арабський географ та історик Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді (896—956) навіть вважав, що волиняни (плем’я валінана) колись давно панували над слов’янами 11 11 Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18. . Звісно, до таких повідомлень варто ставитись обережно, але вони мали під собою певну основу. Археологічні дослідження дають підстави говорити про відносно високий розвиток Волинської землі в епоху раннього Середньовіччя. Тут існували значні поселення, які займали площу близько 10 гектарів і більше 12 12 Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54. . Принагідно зазначимо, що Київ часів Володимира займав приблизно таку ж площу. У «Баварському географі», пам’ятці, яка відноситься до ІХ ст., вказано, що на теренах Волині, де проживали бужани й велунчани, було понад 300 міст 13 13 Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34. . Тому тут могла відносно рано з’явитися писемність, яка й зафіксувала «історію з обрами».

Наведене вище свідчення «Повісті минулих літ» небагато нам дає інформації про обрів-аварів та їхні стосунки зі слов’янським, зокрема праукраїнським, населенням. І все ж є інформація з інших джерел, яка дає можливість частково реконструювати ці стосунки.

Зимненське городище, вид з боку Свято-Успенського монастиря

Авари з’явилися на теренах України, зокрема в Північному Причорномор’ї, в результаті Великого переселення народів. Про них зустрічалися згадки в творахдеяких візантійських авторів V і VI ст. – Пріска Панійського, Феофілакта, Сімокатти, Менандра Протектора, Іоанна Ефеського та інших.

Після розпаду імперії гунів, де, ймовірно, верхівка була тюркською 14 14 Відейко М. Україна: від антів до Русі. – К., 2009. – С. 29—30. , на теренах євразійського степу сформувалася могутня держава, яка в літературі отримала назву Тюркський каганат (552—745) 15 15 Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. – СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников // Византийский временник. – 1961. —Т. ХХ. – С. 75—89. . Вважається, що засновником цієї держави був Ашина. Про нього існує легенда, ніби він народився від вовка й гунської князівни чи то від гунського царенка й вовчиці. Тобто тим самим «доводилося» походження тюркського правителя, який мав титул кагана, від гунських очільників. Саме ім’я Ашина походить від монгольського слово «шоно», тобто вовк, до якого додано компонент «а», котрий у китайській мові означає «вельможний, шляхетний». Тобто Ашина – «вовк шляхетної крові». До речі, тотем вовка доволі поширений у тюркських народів. Наприклад, він шанується в пантюркістських колах Туреччини. Саме ж слово «тюрк» спочатку мало значення «сильний, дужий». Пізніше воно стало етнонімом. Тюрки прославилися вмінням робити з криці чудову зброю. Скориставшись міжусобицями серед різних племен, нащадки Ашина опанували значну частину євразійських степів. У 552 р. виникла Тюркська імперія, на чолі якої став каган Тумин. Останній доручив своєму молодшому братові Істемі підкорити західні степи – що й було зроблено.