Петро Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Перемога Кожум’яки над печенігом.

Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. .військо, що Київ у облозі. Він ніби вийшов з міста з уздечкою, ходив серед печенігів і питав їхньою мовою: «Чи ніхто не бачив коня?» Печеніги сприймали його за свого. Потім хлопець кинувся в Дніпро й поплив на інший берег, аби повідомити руських воїнів 73 73 Літопис руський. – С. 39. .

Опис цього епізоду багато про що говорить. По-перше, мешканці тогочасного Києва мало чим зовні відрізнялися від печенігів. А, по-друге, виявляється, що серед киян були люди, які знали печенізьку мову. Виникає питання – звідки? Адже в літописі говориться, ніби в 968 р. печеніги чи не вперше (!) прийшли на Русь. Але виявляється: в русичів із печенігами до того існували певні відносини. І навіть деякі русичі знали печенізьку мову. Сумнівно, що це були лише відносини воєнної конфронтації. Існували й відносини торгові. Печеніги могли пропонувати велику рогату худобу, овець, коней. Натомість отримувати від русів продукти землеробства чи продукцію «лісового господарювання» – хутро, мед і т. д.

І хоча в «Повісті минулих літ» маємо багато антипеченізьких моментів й, відповідно, печеніги часто зображуються як вороги Русі 74 74 У «Повісті минулих літ» печеніги ставляться поряд із аварами (обрами), а також чорними уграми, котрі трактуються як вороги. Див.: там само. – С. 7. , однак іноді літопис (як у наведеному епізоді про хлопця-киянина) «проговорюється». Печеніги й руси не лише воювали. Спектр їхніх контактів був широким. Тому окремі руси знали мову печенігів. А деякі печеніги, схоже, знали мову русів.

Вважається, що на теренах сучасної України печеніги з’явилися в Х ст. І однією з причин цього було те, що князь Святослав розгромив Хозарський каганат, у результаті чого степи України стали «вільними» і тут запанували печеніги 75 75 Магочій П-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород, 2016. – С. 17—18. . Безперечно, удар, який наніс князь Святослав Хозарському каганату, був одним із чинників, який допоміг увільнити Північне Причорномор’я від хозар і сприяв утвердженню тут печенігів. Хоча насправді цей тюркський етнос за кілька десятиліть перед тим опинився на теренах сучасної України. І підтримував він стосунки з русами. Були вони і союзницькими, і конфронтаційними. Так що поява печенігів у 968 р. під стінами Києва – це не перший їх похід на Русь. Інша річ, що це, певно, був їхній перший похід на Київ.

«Повість минулих літ» говорить, що печеніги уже мали стосунки з князем Ігорем (878? —945). Під 915 р. зазначено: «Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю» 76 76 Літопис руський. – С. 24. . Правда, під 920 р. зазначено, що Ігор воював проти печенігів 77 77 Там само. . Але в 944 р. «печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях» 78 78 Там само. – С. 25. . За наказом Ігоря печеніги пустошили Болгарську землю 79 79 Там само. – С. 26. .

Із літописних свідчень, якщо їм вірити, випливає, що печеніги, радше, були союзниками, ніж ворогами Русі. Адже князь Ігор не лише укладає з ними мир, а й наймає їх на службу, разом з ними йде воювати проти Візантії.

Розсварилися печеніги з русами за часів правління князя Святослава. Що було причиною цього, нам не відомо. Принаймні «Повість минулих літ» про це мовчить. Саме тоді в 968 р. печеніги беруть в облогу Київ. Зрештою, печеніги погубили князя Святослава. Ось як про це розповідається в літописі:

«Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [Дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.

Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги» 80 80 Літопис руський. – С. 43. .