Сергій Павленко - Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді

Незабаром до великого суздальського князя Юрія, якого слухався Ярослав, було споряджене посольство від головного союзника Михайла Всеволодовича, київського князя Володимира Рюриковича. Серед послів головними були митрополит Кирило, єпископ Чернігівський Порфир. Вони й повернулись додому з мировою грамотою.[45]

Новгородці боляче зустріли цю подію, від якої, здавалося б, не програв ніхто: адже від князівських усобиць найперше страждає простий люд. Мир між Ярославом і Михайлом Всеволодовичем вони потрактували як зраду їхніх інтересів, відступ від попередніх домовленостей. Новгородці поважали впливову силу, порядок, спокій. Все це вони могли відчути при короткочасному правлінні Михайла Всеволодовича. Номінальне князювання ж його малолітнього сина, голод, нерозв’язання багатьох значущих внутрішньоміських та навколоновгородських проблем підірвали у них віру у всесильність далекого Чернігова.

Новгородська низова демократія попросила Ростислава покинути місто, водночас відбулись вибори нового посадника і тисяцького. Переможна «чернігівська» партія чиновництва та боярства зазнала звичного для Новгорода побиття, приниження і грабунку.[46] Значна їх частина на чолі з скинутим посадником Водовиком перебралася до Чернігова, що дуже занепокоїло переможців, які повернули раніше видвореного Ярослава. 11 11 Ярослав поклявся вічу діяти згідно з прадавнім новгородським законом, але знову ж таки не наважився жити у Новгороді більше двох тижнів і залишив тут княжити синів — Федора та Олександра. Згуртована новгородська колонія вигнанців і втікачів від голоду, 12 12 Після Ростислава, за М. Карамзіним, померло від голоду 42 тисячі новгородців. оселившись на Придесенні, перетворилась у потенційне вогнище небезпеки. Будь–яке коливання амплітуди новгородських настроїв у бік від Ярослава вона могла використати на свою користь. Восени 1231 року Чернігово–Сіверщина тому не випадково зазнає нападу з півночі. «Ходи Ярослав ратію на Церниговскую волость с Новгородци, — повідомляє літопис, — и с всею властью своею на Міхаила, и пожьже Шереньск, и стояв под Мосалском и вспятися вспять, истратив обилія много».[47]

Невдалий похід, все ж певною мірою налякав новгородських вигнанців. Вони шукали прихистку і в інших місцях, зокрема Пскові. Опозиціонери, незважаючи на розпорошеність сил, намагалися і здаля впливати на події в Новгороді. Вони загітували зайняти новгородський стіл Святослава Трубчевського. Та і ця чергова спроба вигнанців зазнала поразки.

Кількарічній конфронтації, підозрам у підступній політиці (через суперечності, нестихаючу боротьбу новгородських партій) ворогуючі князі вирішили покласти край у 1233 році шлюбом дітей. У Ярослава був п’ятнадцятирічний син Федір, у Михайла Чернігівського — дочка Феодулія, якій виповнився 21 рік. Весілля, на яке з’їхалися миритися–пирувати князі, всупереч їх волі перетворилося в трагедію.

«Преставився князь Федор… — повідомляє скупо літопис, — и кто не пожалует сего? Свадьба пристроена бе, меды посычены, невеста приведена, а князя позвани. И бысть в веселия место плач и сетование».[48]

У скупих літописних рядках не знаходимо роз’яснення, чому раптово помер син Ярослава. Контекст же подій вказує на навмисне його вбивство шляхом отруєння. У розладі шлюбу, подальшій ворожнечі між Ярославом та Михайлом Чернігівським були насамперед зацікавлені новгородці–вигнанці. Родичання і примирення князів позбавляло їх останньої надії повернутися з успіхом в Новгород після всіх поразок і неприємностей. Фактично вони ставали нікому не потрібними. Потрапивши у глухий кут безвиході, вони, на нашу думку, наважилися на зухвалу і підступну дію.

Всупереч бажанню противників замирення князів смерть Федора в якійсь мірі реабілітувала в очах Ярослава Михайла Всеволодовича. Адже останній, незважаючи на постійні мирні заяви, не безпідставно підозрювався у підбурюванні новгородської партії, лихих користолюбних задумах. Насправді ж, як показав сумний інцидент з розладом шлюбу їх дітей, ініціатором протистояння, його збереження була інша сила.

Дочка Михайла Всеволодовича Феодулія після трагічної смерті нареченого постриглася в черниці під іменем Євфросинії.[49] У Суздальському монастирі вона «изцелеваше многи»[50] хворих, вела суворий подвижницький

спосіб життя і, за словами автора житія про неї, «всех россійских постниц»[51] перевершила. Високий рівень знань допоміг їй швидко завоювати авторитет серед черниць і очолити їх колектив.