Володимир В’ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Тривалий час класичним вважали визначення війни, сформульоване Карлом фон Клаузевіцем [1] Карл Філіп Ґотліб фон Клаузевіц (1780—1831) — прусський генерал, військовий реформатор і теоретик. Відомий завдяки незавершеній праці «Про Війну» (нім. Vom Kriege), присвяченій теорії війни. (Тут і далі примітки ред., якщо не вказано інше.) : «акт насильства з метою змусити супротивника виконати нашу волю». Після цього формулювання з’явилися ще десятки інших, які доповнювали чи уточнювали його, а часом опонували Клаузевіцу. Досі тривають дискусії з приводу того, хто має бути учасником конфлікту, щоби його можна було вважати війною, якою має бути кількість жертв, чи обов’язковим є оголошення війни супротивнику, дотримання певних правил та звичаїв війни. Французький філософ, політолог, соціолог і публіцист Раймон Арон, загалом погоджуючись із визначенням Клаузевіца, додав: «Війна як суспільний акт передбачає боротьбу різних воль, тобто боротьбу між політично організованими спільнотами». В іншому місці роботи, присвяченої війнам, він наголошує на важливості організованості супротивників: «Війна ― це зіткнення між двома організованими видами поведінки, випробовування сили між «командами», кожна з яких намагається подолати іншу, примножуючи силу кожного окремого бійця дисципліною».

У сучасних юридичних словниках можемо віднайти таке визначення: «Війна ― у міжнародному праві воєнні дії між державами, а також між державами і національно-визвольними рухами, що супроводжуються повним розривом усіх мирних відносин між ними». Оксфордський політичний словник війною називає «збройний конфлікт між двома або більшою кількістю сторін, який звичайно відбувається задля політичних цілей». Одним із найпопулярніших на сьогодні є доволі просте визначення, запропоноване 1982 р. американськими дослідниками Девідом Сінґером і Мелвіном Смоллом. Згідно з ними, війною слід вважати «будь-яке тривале зіткнення між військовими силами двох або кількох урядів (міждержавна війна) або між регулярною армією і якоюсь іншою (щонайменше однією) збройною групою (внутрішньодержавна війна), кількість жертв серед яких перевищує тисячу осіб протягом усього зіткнення».

І наведене класичне, і сучасні визначення відповідають польсько-­українському протистоянню 1942―1947 рр. Його головними суб’єктами були збройні формування польського та українського визвольних рухів Армія Крайова та Українська Повстанська Армія, які керувалися у своїх діях чіткими політичними цілями. Після вичерпання політичних можливостей для їх досягнення обидві сторони вбачали за можливе перехід до воєнних дій. Учасники конфлікту, як свідчать українські та польські документи, вважали себе у стані війни, тому проводили переговори з метою можливого її припинення або активні наступальні дії з метою розбити супротивника. Кількість жертв досі залишається предметом дискусій між істориками, проте вони однозначно сходяться на тому, що йдеться про десятки тисяч убитих з обох сторін.

Війну офіційно не оголошувала жодна зі сторін, тож ми не можемо точно назвати дату, коли вона розпочалася. Так само вона не завершилася актом капітуляції чи підписання миру. Тому чітко визначити її хронологічні рамки теж непросто. «Там, де нема чітких кордонів між етнічними спільнотами, ― писав про ситуацію в Україні британський історик Грегор Даллас, ― немає також межі між війною та миром». На мою думку, початком війни можна вважати перші збройні сутички на Холмщині влітку 1942 р., а її завершальним актом стала акція «Вісла», яка закінчилася в липні 1947 р.

Тож ця війна мало схожа на класичні війни між державами, хоча й серед таких бачимо чимало війн без оголошень, а воєнні злочини притаманні чи не кожній незалежно від учасників. Такою є, скажімо, нинішня війна України з Росією, яка досі офіційно називається Антитерористичною операцією. Напевно, найбільше цей конфлікт наближається до війни між хорватами та сербами на Балканах під час Другої світової війни. Це було криваве протистояння між сусідніми націями, що колись були у складі однієї держави, яке обидві сторони розцінювали як помсту за давні історичні образи; протистояння, що розвинулося на фоні Другої світової війни і зумисно посилювалося її учасниками. Хоча, наводячи таку аналогію, слід бути обережним і не піддатися спокусі бачити їх цілком однаковими. Адже, попри велику кількість схожих моментів, слід відзначити, що в протистоянні між українцями та поляками меншу роль відігравав релігійний чинник, який, здається, був визначальним на Балканах. Крім того, у війні між хорватами та сербами перші протягом усього конфлікту мали за собою владний апарат власної держави, який активно використовували в боротьбі з противником, у польсько-українському ж протистоянні держава як учасник конфлікту на польському боці з’явилася лише на завершальній стадії.