Володимир Різун - СПЕЦНАЗ

Порфирій Полосухін. Перед війною - офіцер Червоної Армії, він встановив світові рекорди з парашутних стрибків. Він був інструктором, що тренував спеціальні війська для операцій на території противника. Під час війни він продовжував навчати парашутистів для підрозділів «гвардійських мінерів» спецназу. Він часто бував у тилу ворога, і ним запропонований метод маскування аеродромів і зв'язку з радянськими літаками з таємних партизанських аеродромів. Ця оригінальна система діяла до кінця війни, ніколи не була розкрита противником, і, як результат її, зв'язок з повітря з партизанськими загонами, особливо з загонами спецназу і ОСНАЗ був виключно надійним. Після війни багато солдатів зі спеціальних військ, навчені Полосухіном, стали чемпіонами світу та Європи з парашутних стрибків.

Дмитро Косицин. Перед війною він очолював ковзанярське відділення в Державному Інституті Фізичної Культури. Вважалося, що це цивільний інститут, але викладачі та багато студентів мали військові звання. Косицин був капітаном і мав кілька видатних досягнень у своєму виді спорту, встановивши ряд рекордів Радянського Союзу. Протягом війни він командував спеціальним загоном, відомим як «Чорна Смерть». У цьому «цивільному» інституті в перші тижні війни було сформовано тринадцять таких загонів. Вони займалися активною терористичною роботою на підтримку Червоної Армії, а швидкість, з якою ці загони були сформовані, дозволяє припустити, що всі члени цих підрозділів були ретельно відібрані і навчені задовго до початку війни. Інакше їх би не послали в тил противника. Загін Косицина був відомий як найбільш безстрашний і нещадний з усіх формувань Ленінградського фронту.

Махмуд Умаров. Під час Другої Світової Війни Умаров був солдатом в окремому саперному батальйоні спецназу. Його кілька разів скидали з групою людей у тил противника. У нього було дві професії: він був чудовим стрільцем і лікарем. Після війни він був офіцером у Розвідувальному Управлінні Ленінградського військового округу. Він продовжував мати дві професії, і як лікар-психіатр отримав ступінь доктора наук за теоретичну роботу. Як стрілець він став європейським і світовим чемпіоном; фактично він був п'ять разів чемпіоном Європи і тричі - світовим чемпіоном. Він виграв дві срібні олімпійські медалі в стрільбі з пістолета в Мельбурні та Римі. Після відродження спецназу він служив у цій організації офіцером, де цінувалися обидві його професії. Завдяки своїм спортивним досягненням генерал-полковник Умаров відвідав безліч країн світу і мав безліч зв'язків. У 1961 році Махмуд Умаров раптово зник з медичної та спортивної сцен. Є деякі підстави вважати, що він помер за дуже дивних обставин.

Юрій Борисович Чесноков. Людина надзвичайної фізичної сили і витривалості, він займався багатьма видами спорту. Особливо успішно - волейболом: двічі чемпіон світу і олімпійський чемпіон. Фізичні якості Чеснокова були помічені дуже рано, і відразу після закінчення школи його прийняли у Військово-інженерну академію, хоча він не був офіцером. З цього часу він впритул займався теорією і практикою використання вибухівки. Крім золотої олімпійської медалі він має й іншу золоту медаль за свою роботу з техніки здійснення вибухів. На даний час Чесноков є полковником спецназу.

Валентин Якович Кудреваткін. Він вступив у напіввійськову організацію ДОСААФ ще в школі. В один і той же час він стрибав з парашутом, літав на планерах і займався стрільбою з гвинтівки. Свій перший парашутний стрибок він зробив у травні 1956 року. Двома роками пізніше, у віці вісімнадцяти років, він досяг найвищого рівня в парашутних стрибках і стрільбі. У 1959 році його призвали в армію проходити службу в повітряно-десантних військах. У 1961 році він за один тиждень встановив п'ять світових рекордів у парашутному спорті, за що був проведений в сержанти і посланий у рязанське офіцерське повітряно-десантне училище. Після цього його направили у спецназ командувати спеціальним жіночим загоном. Під його командуванням знаходилися найбільш видатні спортсменки, включаючи Антоніну Кенсицьку, з якою він зараз одружений. Вона встановила тринадцять світових рекордів, її чоловік - п'ятнадцять. Він здійснював стрибки з парашутом (часто з групою жінок) в найбільш немислимих умовах, приземлявся на гори, в ліс, на дахи будинків і тому подібне. Кудреваткін брав участь практично у всіх випробуваннях нового парашутного спорядження та озброєння. 1 березня 1968 року разом з групою професійних парашутисток він брав участь в експериментальному груповому стрибку з критично низької висоти. Опісля, коли він виконував свій 5555 стрибок, він потрапив у критичну ситуацію. У повітряно-десантних військах з чорним гумором кажуть, що якщо ні головний, ні запасний парашути не розкриваються, то в парашутиста є цілих двадцять секунд для того, щоб навчитися літати. Кудреваткін не навчився літати за ці останні секунди, але він керував своїм тілом і не розкритими парашутами, щоб сповільнити падіння. Він провів більше двох років у госпіталі та переніс більше десяти операцій. Коли його виписали, він здійснив свій 5556 стрибок. Багато з радянських військових газет опублікували фотографії цього стрибка. Зазвичай Кудреваткін стрибав у компанії професійних парашутисток. Але в радянських повітряно-десантних дивізіях немає жінок. Тільки у спецназі.