Володимир Різун - СПЕЦНАЗ

Є й інші способи, за допомогою яких солдат спецназу може відстояти свою позицію в ієрархії, не вдаючись до ударів в обличчя. Спецназ поважає людей, які ризикують, які сильні й демонструють хоробрість. Людина, яка стрибне далі за всіх на мотоциклі, або хто довше вичікує, перш ніж відкрити парашут, або хто забиває цвяхи в дошку долонею, таким людям гарантовано повагу. Людина, яка всупереч втомі продовжує бігти, коли всі інші падають, хто може довше за інших обходитися без їжі і пиття, хто стріляє краще за інших - таким теж гарна оцінка. Але коли всі вже високої оцінки, триває боротьба серед найкращих. І якщо для людини немає іншого способу показати, що вона краща за інших, все вирішує фізичне насильство.

Двоє лідерів-солдатів можуть битися один з одним таємно, без присутності ще кого-небудь: вони йдуть у ліс і там б'ються. Конфлікт може виникнути раптово, зрадницьким нападом одного на іншого. Але є також і відкриті, легальні сутички. Зокрема, спецназ захоплюється спортом. Цілі роти сходяться разом і б'ються один з одним без правил, використовуючи усі хитрощі, яким їх навчив спецназ - бокс, самбо, карате. Іноді бій іде до першої крові. В інших випадках бій триває до того часу, поки один з бійців не здасться і не визнає себе переможеним.

Одним з різних способів виявлення ватажка, дуже ефективним є бій на батогах. Це один зі старих циганських способів встановлення взаємин. Сплетений із шкіри батіг у кілька метрів завдовжки є дуже рідкісною зброєю в спецназі. Але якщо солдат (зазвичай калмик, монгол чи циган) показує, що він може майстерно управлятися з цією зброєю, йому дозволяють носити батіг, як зброю. Коли два майстри з батогами зустрічаються, і кожен претендує бути кращим, то суперечка вирішується в жахливому змаганні.

Коли ми говоримо про звичаї спецназу, ми повинні, звичайно, брати до уваги той простий факт, що у спецназу свої власні стандарти розуміння слів «погано» і «добре». Давайте не будемо занадто прямолінійними в нашому засудженні солдатів спецназу за їх жорстокі прийоми, їх кровожерливість і їх нелюдяність. Спецназ - це закрите співтовариство людей, що постійно живуть на самій межі людського існування. Це люди, які навіть у мирний час ризикують життям. Їх буття не має ніякого зв'язку з життям більшості населення нашої планети. У спецназі людиною можуть захоплюватися за ті якості, які для середньої людини не мають значення.

Типовий солдат спецназу - скептик, цинік і песиміст. Він твердо вірить в зіпсутість людської натури і знає (зі свого власного досвіду), що в екстремальних умовах будь-яка людина стає звіром. Є ситуації, коли людина врятує життя іншим ціною свого життя. Але, на думку спецназівця, це трапляється тільки при раптовій небезпеці: наприклад людина кидається перед рухомим поїздом, щоб виштовхнути іншу людину і врятувати їй життя. Але в крайній ситуації, такій як жахливий голод, що триває місяцями або навіть роками, спецназівець вважає, що кожен сам за себе. Якщо одна людина допомагає іншій у нужді, це означає, що потреба недостатньо сильна. Якщо одна людина ділиться хлібом з іншою під час голоду, це означає що голод недостатньо сильний.

На думку солдата спецназу, найбільш небезпечна річ, яку він може зробити - це довіритися своєму товаришеві, який може в найбільш критичний момент обернутися чудовиськом. Простіше для нього не довіряти товаришу (чи комусь іншому), тоді в критичній ситуації не буде розбитих ілюзій. Краще він буде вважати, що його людські приятелі стають звірами з самого початку, ніж виявити це в зовсім безнадійному становищі.

Солдатське кредо може бути виражене в тризначній формулі: Не вір, не проси, не бійся. Це правило вироблене не у спецназі, а в тюрмах багато століть тому. В ньому можна побачити повну точку зору солдата спецназу: його практично надлюдське презирство до смерті і таке ж презирство до всіх навколо нього. Він не вірить у правосуддя, великодушність або людяність. Він навіть не вірить у силу, поки йому її не продемонструють кулаком, батогом або іклами собаки. А коли йому це продемонструють, то його звичайний рефлекс - це негайно прийняти виклик.

Іноді у своєму житті на солдата спецназу сходить щось на кшталт одкровення, почуття повної свободи і щастя. В такому стані розуму він взагалі нікого не боїться, взагалі нікому не вірить, ні в кого нічого не попросить, навіть пощади. Такий стан з'являється при комбінації різних умов, коли солдат добровільно піде на смерть, абсолютно зневажаючи її. В цей момент розум солдата повністю торжествує над боягузтвом, підлістю і ницістю, що оточують його. Одного разу зазнавши це почуття звільнення, солдат здатний здійснювати акти героїзму, навіть пожертвувати своїм життям для порятунку товариша. Але його вчинок не має нічого спільного зі звичайною солдатською дружбою. Мотив, що лежить в основі цього вчинку - це показати, нехай ціною свого життя, свою перевагу над усіма довколишніми, включаючи й товариша, якого він рятує.