Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Свою діяльність Скоропадський розпочав із рішучої відмови від соціалістично-популістської політики Центральної Ради і власних обіцянок повернути життя в нормальне річище. Ці постулати концентровано подані в «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. У Грамоті проголошено:

«Колишній Український Уряд не здійснив державного будівни­цтва України, так як був зовсім не здатний до цього. ...Анархія триває на Україні, економічна руїна і безробіття збільшуються і поширюються з кожним днем, і нарешті перед багатющою колись Україною постає грізний привид голоду. При такому положенні, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнулися всі трудові маси населення. Вони виступили з категоричними вимогами негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої роботи. Як вірний син України, я ухвалив відгукнутися на цей заклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади».

Узявши у свої руки (так би мовити, «на прохання трудового народу») владу, гетьман проголосив своєю метою «добро і користь всієї дорогої нам України». Що ж конкретно обіцяв Скоропадський? Парадоксально, але майже те, що стало гаслами державного будівництва України після 1991 р., коли всі акцентували на потребі якомога швидше перейти до ринку й подолати негативні наслідки «соціалістичної системи господарювання». Такі ж завдання, але щодо «соціалістичної Центральної Ради» ставив і Павло Скоропадський, пропонуючи всі очевидні рецепти: від відновлення приватної власності та свободи підприємництва до соціального захисту трудящих:

«Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відновлюються повною мірою, і всі розпорядження колишнього Українського уряду, а також тимчасового російського уряду відміняються (...) Відновлюється повна свобода по розробці купчих з купівлі-продажу землі. Поруч з цим будуть проведені заходи по виведенню земель за відповідною дійсною їх вартістю від великих власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів. Одночасно будуть твердо забезпечені права робітників класів. (...) На економічному фінансовому полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємства й ініціативи».

Як відомо, плани Скоропадського (так само як і плани Центральної Ради) не було реалізовано, а його постать досі зумовлює запеклі дискусії. Однак, незважаючи на всю неоднозначність оцінок як тодішніх, так і нинішніх дослідників, діяльність Скоропадського заслуговує уважного ставлення саме з погляду його внеску в розвиток української державності та становлення цивілізованої правової культури.

Як розумів гетьман свої владні повноваження? Слід звернути увагу на заяву Ради Міністрів Української Держави від 10 травня 1918 р.: «Гетьман не думає стати самодержцем. Назва “Гетьман” — це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної та вільної України. Стоячи на чолі українського уряду, гетьман тим самим відновлює і закріплює в народній свідомості думку про невід’ємні народні і козацькі вольності». Як зазначав сам Скоропадський у своїх «Спогадах», спочатку він «не думав про відновлення на Україні гетьманства, а тільки про дуже коротку диктатуру на час, поки вдасться сформувати іншу більш помірковану владу», але дуже скоро ці невиразні думки набули чітких і, додамо, цілком сучасних обрисів: «...Створити здатний до державної роботі сильний уряд; створити армію і адміністративний апарат, яких в той час фактично не існувало, і за їх допомогою створити порядок, який спирається на необхідність провести необхідні політичні і соціальні реформи». Політичну реформу Скоропадський уявляв не як «диктатура вищого класу, не диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю».

Тепер ми маємо дещо заглибитися в реалії Української Держави, оскільки Гетьманат Скоропадського — це поки що єдиний прецедент у новітній українській історії, коли влада була консервативною, а пріо­ритети — ринковими, коли приватну власність уважали основою цивілізації, глава держави за характером був лібералом, розмовляв російською, але популяризував і впроваджував українську та ще й намагався вибудувати правовий і, до того ж, традиційний для української історії устрій з опорою на козацький стан земельних власників. Зважаючи на реалії 1918 р., кожен пункт зумовлював багато проблем, тому життєвий вік останнього Гетьманату був коротким. Але цей феномен заслуговує на увагу.