Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Колосальних збитків Україні завдали німецька окупація, майже безперервні бойові дії, диверсійно-партизанський і повстанський рухи. У роки війни (1939—1945 рр.) Україна втратила 4 500 000 цивільних громадян (разом із військовими втрати нашої держави становили близько 8 500 000 осіб). 1941 року на Схід було евакуйовано (частково примусово) 3 500 000 жителів України. Протягом 1942—1944 рр. гітлерівці вивезли на роботу до Німеччини (здебільшого силоміць) 2 400 000 осіб. Протягом 1941—1945 рр. населення УРСР скоротилося із 41 000 000 до 27 400 000 осіб (якщо враховувати, що частина людей уже повернулася з евакуації та дієвої армії). За підрахунками науковців, Галичина втратила 22 % населення (якщо виключити з цієї кількості євреїв, яких у регіоні було знищено понад 80 %, то втрати неєврейського населення становлять 13 %); Волинь та Полісся — 12 % (якщо виключити євреїв, то втрати становитимуть 3 %); Центральна, Південна та Східна Україна — 30 % (зокрема 24 % представників усіх націй, окрім євреїв). Втрати з-поміж жителів великих міст сягнули 53 % від довоєнного населення. Загрозливих обрисів для майбутнього української нації набула демографічна ситуація: катастрофічний статевий дисбаланс населення через загибель величезної кількості чоловіків репродуктивного віку призвів до різкого падіння народжуваності (1944 року на 1000 жителів народжувалося 5, а помирало 7 осіб). Жахливими соціальними наслідками війни стали колосальне сирітство, інвалідність мільйонів людей, скалічена психіка всіх без винятку жителів України.

Прямі економічні збитки УРСР становили 285 000 000 000 крб у довоєнних цінах (42 % від усіх збитків, завданих Радянському Союзу). Якщо ж додати до цього вартість майна, яке реквізували німці, та витрати, пов’язані з бойовими діями, то цифра економічних збитків зросте до 1 200 000 000 000 крб у цінах 1940 р.

В Україні частково або повністю було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 000 сіл, 16 150 промислових підприємств, 2 000 000 будинків, 1916 залізничних станцій, 27 725 колгоспів, 1227 МТС, 873 радгоспи, 18 000 лікарень, поліклінік і медпунктів, 32 930 шкіл, технікумів, училищ, інститутів та університетів, науково-дослідних установ, 19 200 бібліотек, практично всі промислові підприємства. 10 000 000 жителів в Україні залишилися без даху над головою або мешкали в поруйнованих приміщеннях.

Німецькі та румунські окупанти завдали колосальних збитків українському сільському господарству, вивізши з території республіки 7 600 000 голів великої рогатої худоби, З 300 000 коней, 9 300 000 свиней, 7 300 000 овець. І це при тому, що в 1941 р., під час евакуації, з України на Схід уже було забрано 6 000 000 голів худоби (після війни повернули 0,01.% від цієї кількості).

До речі, на Схід вивезли не лише худобу, а й 550 найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Виробництва, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (у буквальному розумінні) упродовж 1930-х рр., стали основою військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки. Також доречно згадати про те, що в 1941 р. радянська влада під час відступу Червоної армії залишала «випалену землю».

Кореспондент журналу «The Saturday Evening Post», відвідавши в 1945 р. Україну, з жахом писав: «Те, що дехто намагається зобразити як „російську славу“, було насамперед українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».

Друга світова війна повністю змінили етнічний склад українського суспільства. З України «зникли» такі впливові раніше національні меншини, як німці (їх вигнали на Схід СРСР у 1941, 1944 і 1945 рр.), кримські татари, що впродовж віків виступали важливим фактором історії причорноморського регіону (у 1944 р. були депортовані з Криму в Середню Азію), євреї (із майже 3 000 000 війну пережили 800 000 осіб, і згодом 140 000 виїхали до Польщі), поляки (із 2 500 000 до 1950 р. залишилося менш ніж 400 000). Натомість кількість росіян із довоєнних 4 000 000 осіб збільшилася за перше повоєнне десятиліття до 7 000 000. Фактично з країни з багатьма великими етнічними меншинами Україна перетворилася на державу з єдиною численною російською меншиною, яка постійно зростала.

Унаслідок війни змінився також етнічний баланс жителів українських міст. У містах Сходу та Півдня України посилився й зміцнився російський елемент (який був дещо витіснений в роки українізації та колективізації, коли в міста Сходу й Півдня прибувало українське селянство). Натомість у містах і містечках Центральної України українці стали панівним етносом після нацистського винищення євреїв, а на Західній Україні замінили в містах репатрійованих поляків, румунів, чехів, угорців та загиблих євреїв.