Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Уже у сутінках ми почали відходити з Савур-Могили. Йшли невеликим загоном із шести чоловік.

Попереду йшов «Бродяга», він був нашим поводирем-слідопитом. Позивний цей у нього неспроста — раніше любив побродити з рюкзаком і картою, а тепер цей досвід знадобився. Інтроверт та інтуїт. Його інтуїція не раз нас виручала.

Другим ішов «Сокіл», він був старшим в нашій маленькій групі. Так повелось ще із Харкова, і «Вихор» («Ровер») теж призначив його старшим загону.

Потім ішов я практично всередині групи. Блатне місце.

Думаю, мене там поставили, оскільки толку особливого від мене не було — йде собі — і на тому спасибі. П’ятим ішов «Лис». Він не став одягати бронежилет, взяв лише зброю. Тому був найбільш мобільним і в’юнким серед нас. Замикав нашу процесію Анатолій, котрий тягнув ПКМ, що дістався нам від загону «Крим» (кулемет із правого флангу). Він хоч і був з іншого підрозділу, але захотів виходити з нами.

Отже, Олександр, Олександр, Андрій, Олександр, Олексій і Анатолій вирушили в похід, який, вони думали, буде недовгим. Ми пройшли метрів двісті в напрямку до Петровського вздовж галявини і повернули ліворуч. Лісопосадка на схилі була заваленавпалими деревами з посіченими уламками стовбурами і гілками. Просто зайти в неї було складно через повалені стовбури і густі кущі. Раз чи два навіть поверталися назад, щоб зайти в іншому місці. Поки «Бродяга» з «Соколом» пробиралися вперед, я згадував про те, що говорили про ці зарослі — що в них багато розтяжок.

Було трохи стрьомно; я прислухався, надіючись почути вчасно клацання і встигнути впасти. Але чи то чутки були перебільшені, чи постійні артобстріли розмінували лісопосадку, та ми пройшли через хащу без пригод, іноді сковзаючи і тримаючись за гілки — схил був крутим. Спустилися в ярок. Попереду був пустир з ґрунтовою дорогою. Потім — підйом і ліс, до якого нам треба було дійти. В ті дні місяць був майже повним (більше половини точно) і світив на початку ночі — місячне сяйво добре освітлювало місцевість і нас. Якби хтось знав, що ми будемо йти, міг би влаштувати засідку і перебити нас спокійно. Але, видно, не судилося... Пустир ми подолали швидким кроком, однією групою, тримаючись на відстані кількох метрів один від одного. Зайшовши в ліс, ми пройшли метрів тридцять і залягли. Потрібно було перечекати до світанку, щоб продовжити похід. В темноті просто не було видно, куди йти.

Це була перша ніч, коли не потрібно було чергувати.

• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»

Незабаром настав день, коли снаряди на фронт ми стали завантажувати і для себе. Спочатку ми не були третьою батареєю, у нашого підрозділу був інший порядковий номер. Третя зведена батарея тоді з боями вийшла і повернулася в частину з Південного котла.

У наказі чітко зазначалося, що 24 серпня 2014 року необхідно висунути на фронт і передати в підпорядкування командування сектору «Б» другу і третю гаубичні батареї. Розуміючи, що це буде зробити вкрай складно, командування бригади знайшло вихід — змінило порядкові номери підрозділів. І таким чином «трійка» — стала нашим новим, воістину бойовим, позначенням.

Оскільки наша машина вийшла першою, нам дали наказ повернутися і дозаправити горе-водія. Розрахунок, який був у кузові його машини, розосередився і зайняв оборону біля тягача. Так само вчинили і ми. На щастя, дозаправка минула без ексцесів.

Під час нашого попереднього бою в нас були дуже великі проблеми з орієнтуванням і наведенням гармати вночі, оскільки ніякого навчання в умовах бою в разі настання темної пори доби в нас не було.

Зараз нам треба було зробити те ж саме. Наше завдання було підійти на максимально близьку відстань і вогнем знищити укріпрайон і першу лінію оборони російсько-терористичних військ у районі селища Старобешеве, щоб забезпечити прохід наших військ. Ще зовсім недавно там були наші підрозділи і наші позиції, а тепер доводилося відвойовувати цю територію з великими труднощами. Ми успішно навели і впоралися з підрахунками, однак проблеми тепер чекали наш розрахунок в іншому. Залита фарбою і заварена зварюванням, до пуття необслужена, наша парадна гармата категорично відмовлялася працювати.

Наші зусилля привести механізми гармати в дію були безрезультатними. Ми вп’ятьох висіли на ручці і відчайдушно намагалися звести затвор. Усе було марно.

Нічим не змогли нам допомогти й офіцери, які підійшли. Фарба, бруд і солідол мертво стопорили механіку нашої гармати. У відчайдушних спробах привести гармату в бойову дію ми зламали дві лопати, ручку кувалди і погнули лом.