Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVI - Ерато

57. Оці привілеї вони мають під час війни, а в мирний час це ось як буває встановлено. Коли відбувається якесь жертвоприношення громадським коштом, царі першими сідають за стіл і їм першим подають із усіх страв подвійну порцію супроти всіх інших співтрапезників, вони починають робити зливання, і їм належать шкури жертовних тварин. Під час нового місяця(1) та восьмого дня кожного місяця кожному з царів відраховується з громадських коштів певна сума і в храм Апол-лона передається жирна жертовна тварина й іще медімн борошна і четвертина лаконського вина, на всіх змаганнях вони мають окремі почесні місця. їм належить право призначати проксенів (2) із яких їм завгодно громадян, і кожен із них може обирати двох піфійців (3), а ці піфійці – це посланці, що йдуть до Дельфів по оракули і вони утримуються, як і царі, громадським коштом. Якщо царі не приходять на трапезу, їм присилають додому кожному два хойніки борошна і одну котилу вина, а коли вони сидять за обідом, їм подається подвійна порція і таку саму шану вони мають, коли їх запрошують на обід приватні особи. Вони зберігають одержані оракули, але про них знають також і Піфії. Лише царі розбирають такі судові справи: про спадщину незаміжньої дочки(5), хто має право її одержати, якщо, звичайно, її не видав заміж її батько, також про питання громадських шляхів, і ще коли хтось хоче усиновити дитину, він мусить, це зробити в присутності царя. Вони мають бути присутніми на нарадах геронтів, яких буває двадцять вісім, проте, якщо вони не приходять на нараду, тоді найближчі їхні родичі серед геронтів мають привілеї царів, право голосувати замість них, крім того і голосувати за себе.
58. Це все дає спартанська громада своїм царям, поки вони живуть, а коли вони помирають, вершники оголошують про це по всій Лаконії, а в місті ходять жінки і б'ють у казани(1). Коли це стається, строго наказано, щоб двоє вільних із кожного дому, один чоловік і одна жінка, надягли жалобні вбрання, а ті, що цього не зроблять, будуть суворо покарані (2). Лакедемонські звичаї, коли помирають їхні царі, однакові із звичаями азіатських варварів, бо, справді, більшість варварів мають такі ж звичаї, коли вмирає їхній цар. Отже, коли вмирає лакедемонський цар із усього Лакедемону (3), крім спартанців обов'язково мають іти на похорон і певне число періойків. Коли з них та з ілотів, та з самих спартанців збирається в одному місці натовп із кількох тисяч, разом і чоловіки й жінки, вони наче оскаженілі б'ють себе по чолах і голосно оплакують померлого, кажучи, що цей цар, що помер, був найкращим. А якщо царя вбивали на війні, вони ставлять його статую і виносять на пишно оздобленому ліжку. Коли його вже поховали, то протягом десятьох днів не відбуваються ніяких зборів, не буває виборів на громадські посади, але протягом цих днів вони дотримують жалоби.
59. Вони схожі на персів(1) і ще в іншому: коли вмирає цар і на трон сходить інший цар, той, що одержує владу, звільняє спартанців, які щось винні цареві або громаді. Так і в Персії цар, який сідає на трон, звільняє міста від виплати податків, що вони їх перед тим виплачували.
60. Схожі ще на єгиптян лакедемонці й у цьому: в їхній країні вісники та ілоти й кухарі успадковують батьківське ремесло(1) і флейтист слідом за своїм батьком стає флейтистом, і кухар кухарем, і вісник вісником. їх не заступають інші, які займаються цим ремеслом, але вони успадковують батьківську професію. Так там це буває.
61. Коли Клеомен на той час перебував на Егіні і дбав про спільне благо Еллади, Демарат почав зводити на нього наклеп, не стільки заради егінців, але через заздрощі й ревнощі. Клеомен, із свого боку, повернувшись з Егіни, задумав позбавити його влади і знайшов для цього такий привід: Арістон(1), бувши царем Спарти, двічі одружувався, але не мав дітей. І оскільки він не хотів визнати, що він у цьому винуватий, то одружився ще й утретє. І ось за яких обставин це було.
В Арістона був приятель, один спартанець, і він так приятелював із ним, як ні з ким із інших громадян. Цей чоловік мав найуродливішу жінку серед усіх спартанських жінок, але колись вона була найбридкі-шою, а згодом стала найуродливішою. Оскільки вона була бридкою своїм обличчям, її годувальниця, зважаючи на те, що вона була дочкою багатих людей і була бридкою, і бачачи, крім того, що її батьки вважають її бридкість за нещастя для себе, коли вона переконалася в цьому, ось що вона взяла собі в голову. Вона носила її щодня до святилища Єлени, якне розташоване в місці, що називається Терапна (2) над храмом Феба. І щоразу, коли годувальниця приносила її туди, вона клала її перед статуєю і просила богиню вибавити дитину від її бридкості. Отже, одного разу, коли годувальниця поверталася з святилища, кажуть, що перед нею з'явилася якась жінка і спитала її, що вона несе на руках, і та пояснила їй, що несе дитину. Тоді жінка сказала годувальниці, щоб та показала їй дитину, але та відмовилася, бо батьки заборонили їй це робити. Проте, жінка наполягала. Нарешті, бачачи, що та жінка дуже цікавиться, вона показала їй дитину. І жінка, погладивши по голівці дитину, сказала, що та стане найкрасивішою серед усіх спартанських жінок. Саме після того дня почала змінюватися подоба дитини і коли вона досягла шлюбного віку, з нею одружився Агет, син Алкейда, той, про якого я сказав, що він був приятелем Арістона.
Читать дальше