Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVI - Ерато

74. Після цього, коли стали відомими заміри Клеомена проти Дема-рата, Клеомен, боячись спартанців, потай утік до Фессалії(1). Звідти він прийшов до Аркадії і почав там схиляти до заколоту, намагаючись об'єднати аркадян проти Спарти, і змусив їх заприсягатися, що вони підуть за ним, куди б він їх не повів, і найбільш він хотів відвести місцевих проводарів Аркадії до міста Нонакрія (2) і там примусити їх заприсягатися водою Стікса (3). Кажуть, що в цьому аркадійському місті є вода Стікса, і справді вона там є. Із однієї скелі витікає трохи води і крапля за краплею тече в яругу, і цю яругу оточують із усіх боків дерева. А Нонакрій, де тече це джерело, це аркадійське місто поблизу Фенея.
75. Коли лакедемонці довідалися, що Клеомен готує похід проти них(1), вони злякалися і покликали його до Спарти, де він мав би ту саму владу, що і перед тим. Але коли він повернувся, на нього напала одразу хвороба, і він збожеволів, хоч і перед тим він був не сповна розуму, бо хоч якого спартанця він зустрічав, він штрикав йому в обличчя палкою. Коли він зовсім з'їхав із глузду, і почав робити такі речі, родичі прив'язали його до колоди. Зв'язали, він побачив, що залишився сам на сам із сторожем і попросив, щоб той дав йому ніж. І оскільки сторож спочатку не хотів дати йому ножа, він почав йому загрожувати, кажучи, що він йому зробить, коли визволиться. Нарешті, сторож, а він був ілотом, злякався його загроз і дав йому ніж. Коли Клеомен узяв це залізне начиння, він почав від гомілок і пошматував своє тіло. Розрізаючи на довгі смуги своє тіло, він від гомілок дійшов до стегнів і від стегнів до крижів і до паху, поки не дійшов до черева і пошматував і його, і так помер, як переказує більшість еллінів, бо вмовив Піфію сказати неправду про Демарата. Проте афіняни кажуть інакше, бо коли він удерся в Елевсіну, він вирубав дерева священної округи богинь, а аргосці кажуть, що це було йому за те, що він вигнав із аргоського святилища аргосців, які знайшли там притулок після битви, і зарізав їх усіх, і в своєму безумстві спалив також священний гай.
76. Колись Клеомен у Дельфах хотів одержати оракул, за яким він заволодіє Аргосом(1). І коли він із спартанцями прибув до річки Ерасін (2), що, як кажуть, витікає з озера Стімфаліди (бо справді води цього озера вливаються, як кажуть, у підземну прірву, а потім виходять в Аргосі і там, і далі ця вода називається аргосцями Ерасін). Отже, коли Клеомен прибув до цієї річки, він приніс їй жертви. І оскільки жертвоприношення не були сприятливими, щоб перейти через річку, він сказав, що дуже поважає Ерасін, бо він не є зрадником своїх співгромадян, але через таке його поводження аргосці не досягнуть добробуту. І після того він віддалився і привів своє військо в Тірею (3) і, принісши в жертву морю бугая, він перевіз на кораблях (4) своїх людей в область Тірінта і Навплія.
77. Аргосці довідалися про це і поспішили на допомогу до узбережжя. Коли вони наблизилися до Тірінта, до того місця, що називається Сепея, вони зайняли позиції навпроти лакедемонців, не залишивши між військами широкої смуги. Адже аргосці не боялись відкритої битви, але боялися, що їх можуть перемогти хитрощами. Бо справді на це натякав оракул, який їм Піфія дала разом із мілетянами і в якому було таке(1):
«Якщо жінки переможуть і виженуть звідси мужицтво,
Славу здобудуть велику аргоським своїм громадянам,
Хоч і багато жіноцтва собі пороздряпує щоки,
Скаже майбутнєє людство, що нині дракон цей жахливий
Більше звиватись не зможе, його вже простромлено списом».
Усе разом (2) узяте злякало аргосців. Тоді вони вирішили діяти згідно з оповісникам своїх ворогів. Так вони вирішили і ось що зробили. Щоразу, коли спартанський оповісник подавав сигнал лакедемонцям робити таке та інше, аргосці починали робити точно те саме.
78. Клеомен це помітив, що аргосці роблять усе згідно із сигналом його оповісника, і дав наказ своїм людям, коли оповісник дасть сигнал обідати, тоді нехай вони беруть свою зброю, і вирушають проти аргосців(1). Цей наказ було виконано лакедемонцями. Отже, на той час, коли аргосці обідали за сигналом оповісника, лакедемонці напали на них і багатьох повбивали, але ще більше тих, що повтікали до Аргоського гаю, вони оточили і сторожили.
79. Потім Клеомен зробив таке. В нього було кілька перебіжчиків і, довідавшись від них, він послав вісника, і почав викликати, називаючи кожного на ім'я, щоб аргосці виходили з гаю, де вони були оточені в святилищі, він викликав їх, додаючи до цього що він одержав викуп за них. У пелопоннесців викуп було встановлено: за кожного полоненого виплачувати дві міни. Хоч як би там було, до п'ятдесяти аргосців, що виходили один за одним, як їх викликав Клеомен, було вбито. Сталося так, що все, що відбувалося назовні, не було видно тим, які перебували в священній окрузі. Отже, гай був густий і ті, що були в ньому, не бачили, що там ставалося назовні, поки хтось із них не заліз на дерево і ясно побачив, що відбувалося. Тоді, звичайно, хоч він їх викликав, вони вже не виходили назовні.
80. Отже, тоді Клеомен дав наказ, щоб усі без винятку, також і ілоти, навалювали суш навколо гаю і, коли наказ було виконано, він спалив гай. Коли вже гай палав, хтось із перебіжчиків спитав когось, якого бога був цей гай, а той відповів, що він належав Аргосові. Ледве Клеомен це почув, як він глибоко зітхнув і сказав(1): «О, Аполлоне! Ти, що даєш оракули! Я бачу, що ти мене безжалісно обдурив, сказавши, що я заволодію Аргосом. Я роблю висновок, що для мене вже здійснився оракул».
81. Після цього Клеомен відпустив більшість свого війська до Спарти, а сам, узявши тисячу вибірних воїнів, пішов до храму Гери , щоб принести жертву. Коли він сам хотів зробити жертвоприношення на жертовнику, жрець заборонив це йому робити (2), наполягаючи на тому, що чужоземцеві не дозволяється приносити тут жертви. Тоді Клеомен наказав ілотам відігнати від жертовника жерця і відшмагати його, і сам приніс жертву. Так він зробив і повернувся до Спарти.
82. Проте, коли він повернувся, вороги обвинуватили його перед ефорами, стверджуючи, що той був підкуплений , щоб не завоював Аргос, коли він легко міг це зробити. А він відповідав – чи брехав чи казав правду, не можу з певністю сказати, і незважаючи ні на що, так він казав і запевняв: коли нарешті, він захопив святилище Аргоса, він гадав, що здійснився божий оракул, а тому він не вважав за справедливе напасти на місто, не порадившися спершу з богом і не довідавшися, чи він передасть йому його, чи стане на перешкоді. Адже, коли він просив бога явити йому сприятливе знамення, приносячи жертву в храмі Гери, за його словами, спалахнуло з грудей статуї яскраве полум'я, і з цього знамення він зрозумів, що він не заволодіє Аргосом, бо якби виблиск вийшов-із голови статуї, то він міг би заволодіти всім містом, а тоді, коли виблиск вийшов із грудей, що хотіло божество, щоб відбулося, то він виконав. Ці його слова спартанці визнали гідними віри й правдоподібними, і так більшістю голосів ухвалили його вільним від обвинувачення.
83. Що ж до Аргоса, то він настільки збезлюднів(1), що все правління взяли до своїх рук раби (2), вони обійняли всі громадські посади і управляли до тих пір, поки не змужніли діти вбитих. Тоді ці нащадки вбитих аргосців, бажаючи здобути собі владу над Аргосом, прогнали рабів і раби збройною силою захопили Тірінт(3). Деякий час аргосці жили в мирі з рабами, але згодом до рабів прийшов ворожбит Клеандр, який походив із Фігалеї(4) в Аркадії. Він умовив рабів напасти на їхніх господарів. Від цього почалася війна (5), яка тривала багато років, поки нарешті аргосці з великими труднощами перемогли.
84. Отже, аргосці з цього приводу запевняють, що Клеомен збожеволів і погано закінчив своє життя. Проте, спартанці, навпаки, наполягають на тому, що божевілля Клеомена зовсім не було від бога, але він заприятелював із скіфами і навчився пити нерозведене вино(1) через це збожеволів. Отже, скіфи-кочовики після нападу Дарія на їхню країну хотіли за всяку ціну помститися на ньому і послали людей до Спарти, щоб скласти союз із такою умовою, що вони зобов'язуються, ідучи вздовж ріки Фасш, вдертися в країну мідійців, а спартанців вони просили пройти до середини країни від Ефеса і потім зустрітися з ними і спільно почати наступ. Коли для цього прийшли скіфи, Клеомен, як кажуть спартанці, часто зустрічався з ними, навіть більше, ніж треба, і через часте спілкування з ними навчився від них пити нерозведене вино. І від цього, як гадають спартанці, виникло його божевілля. 1 відтоді, коли доводиться комусь випити більш, ніж треба, кажуть: «Вихиляй як скіф». Так це подають спартанці, як це сталося з Клеоменом. Як на мене, я гадаю, що це була кара за те, що Клеомен зробив із Демаратом.
85. Коли помер Клеомен, ледве про це довідалися егінці, як послали в Спарту представників із скаргою на Левтіхіда, за заручників, яких тримають в Афінах. Тоді лакедемонці влаштували суд і винесли рішення, що це була велика образа епнцям від Левтіхіда і ухвалили вислати його на Егіну для відшкодування за людей, що їх тримали в Афінах(1). Проте, коли егінці готові були взяти Левтіхіда, одна шанована в Спарті особа, Теасід, син Леопрепа, сказала їм: «Що це ви збираєтесь робити, егінці? Ви хочете взяти спартанського царя, якого вам передають його співгромадяни? Коли тепер вони розгнівані прийняли таке рішення, то розважте, чи пізніше, якщо ви це зробите, вони не завдадуть лиха вашій країні і остаточно вас знищать». Коли егінці почули це, вони зупинилися і не взяли його, але домовилися, щоб Левтіхід супроводив їх до Афін і допоміг егінцям повернути своїх людей.
86. Коли, нарешті, прибув до Афін Левтіхід і попросив видати йому заручників, афіняни не хотіли їх видати і почали наводити всякі приводи і затягувати справу кажучи, що тоді були двоє царів, коли їм передали для утримання під сторожею заручників, і вони тепер не вважають правильним передати їх одному у відсутності другого. І оскільки афіняни не збиралися їх видавати, Левтіхід звернувся до них із промовою і сказав їм(1): «О афіняни! Ви, звичайно, можете зробити одне з двох, що ви хочете: повернувши заручників, ви зробите згідно з божественним законом, а коли ви їх не повернете, ви зробите протилежне. Проте я хочу вам розповісти, що сталося в Спарті із залишеним для збереження майном. Спартанці оповідають там у нас, що за два покоління до мене (2) жив у Лакедемоні такий Главк, син Епік-ідіда. Цій людині пощастило стати з усіх боків найкращою, і зокрема вона прославилася тим, що стала найчеснішою за всіх тих, які мешкали на той час у Ладседемоні. Отже, одного разу з ним сталося таке (4): з Мілета прибув до Спарти один чоловік і захотів порозмовляти з ним і зробив йому таку пропозицію: «Я мілетянин і прийшов сюди, Главке, бо хочу скористатися з твоєї чесності. Адже по всій Елладі ходять чутки про твою чесність, а також вони поширюються і в Іонії. Отже, я почав розумувати, що Іонія з усіх боків наражається на небезпеки, а Пелопоннес зовсім вільний від них, і, по-друге, ти ніколи не дивишся на майно, що його мають інші люди. Оце спало мені на думку і я почав міркувати і вирішив половину всього мого майна примістити в тебе, бо маю певність, що приміщене в тебе буде цілком у безпеці. Отже, я прошу тебе тепер узяти від мене гроші, а крім того, візьми також і ці розпізнавальні таблички і збережи їх. І тому, хто принесе тобі такі самі та попросить дати йому гроші, тому дай їх». Оце лише сказав йому чужинець, що прибув із Мілета, а Главк прийняв на збереження гроші з умовою, про яку я сказав. Минуло багато часу і прийшли до Спарти сини того, хто передав йому на збереження гроші, з'явилися до Главка, показали йому розпізнавальні таблички і попросили повернути їм гроші. Але він відіслав їх і хотів ухилитися від передачі грошей із такого приводу: «Я не пригадую цієї справи і ніщо, про що ви кажете, не спадає мені на думку. Незважаючи на це, я маю намір, якщо пригадаю це, зроблю те, що вважаю справедливим, бо коли я взяв ці гроші, я їх поверну як чесна людина, а коли я їх не взяв, я зроблю згідно з еллінськими законами. Для цього я відкладаю моє остаточне рішення і дам вам його за чотири місяці, рахуючи після цього». Мілетяни, звичайно, відійшли дуже розгублені, гадаючи, що їхні гроші пропали, а Главк пішов до Дельфів, щоб одержати оракул із святилища. Коли він зайшов До пророчого святилища, він запитав, чи давши клятву, він може розтратити гроші. Піфія як громом ударила по ньому своєю відповіддю:
«Главке, нащадку підступний, славетного Епікідіда,
Знай-но! Корисніше клятву принести, розтративши гроші,
Навіть для того, хто клятви додержує, смерть неминуча.
Син є у клятви, без рук і без ніг, без імені навіть,
Дуже прудкий він і кожну людину догнати спроможний,
Схопить і знищить її і з родом і з домом укупі.
Той, хто додержує клятви, той матиме добрих нащадків» (5).
Коли це почув Главк, він почав просити Бога вибачити йому за те, що він сказав. Але Піфія відповіла йому, що випробувати бога і не додержувати клятви – це однаково. Тоді Главк послав покликати міле-тян і повернув їм гроші. Ось, афіняни, чому я вам розповів цю історію, зараз я вам поясню. Тепер у Главка не існує жодного нащадка, нема навіть будинку, який уважався б за його власність, його остаточно викоренено з Спарти, нема і сліду його. Отже, добре, коли йдеться про передачу на збереження чогось, навіть не думати ні про що інше, але коли це просять повернути, одразу повертати.
87. Так сказав Левтіхід, а коли і після цієї промови не хотіли його послухати, він відійшов. Егінці, не відпокутувавши ще тих образ, що вони на догоду фіванцям завдали афінянам, і зробили таке: оскільки вони ворогували з афінянами і вважали себе ображеними, вони почали готуватися до помсти на афінянах. І оскільки афіняни святкували тоді на Суніоні п'ятирічне свято на честь Посейдона, еіінці влаштували засідку і захопили корабель із теорами (2), на якому були найзнатніші серед афінських громадян, і вони захопили їх і кинули у в'язницю.
88. Після того, що їм зробили егінці, афіняни вже без усякого сумніву(1) почали гадати над тим, якої шкоди вони могли б завдати егінцям. Був такий чоловік на ім'я Нікодром, син Кнойта, шанована в Егші особа. Він мав скарги на епнців, бо колись вони його вигнали з острова, і скоро він довідався, що афіняни надумали зробити якусь шкоду егінцям, він домовився з афінянами, що передасть під їхню владу Епну, і призначив, у який день він це зробить і в який день треба буде прийти і допомогти йому. Після того Нікодром, як домовився з афінянами, захопив так зване старе місто(1)', але афіняни не прибули тоді, коли їм було призначено.
89. А це сталося тому, що в них не було достатньо кораблів, щоб битися на морі з епнцями, і вони, поки прохали корінфян позичити їм кораблі, а на той час корінфяни були найближчими друзями афінян(1), і на їхнє прохання дали їм двадцять кораблів, але за плату п'ять драхм за кожний, бо закон забороняв їм передавати кораблі задарма. Отже, афіняни взяли їх разом із своїми кораблями і так, спорядивши в цілому сімдесят кораблів, попливли на Епну і запізнилися на один день супроти визначеного терміну, про який вони домовилися.
90. А Нікодром, оскільки не прибули в призначений час афіняни, сів на корабель і втік із Епни і його супроводили й інші егінці, і їм афіняни віддали в розпорядження Сунюн, щоб вони там оселилися. Звідти вони(1) вирушали, грабували та викрадали епнців, що були на острові. Це, звичайно, відбувалося пізніше(1).
91. А егінські багатії, коли народ повстав проти них разом із Нікод-ромом, подолали його, схопили повстанців і вигнали їх за місто, щоб їх стратити. І за цей учинок їх уразило прокляття і вони не могли звільнитися від нього жертвоприношеннями, скільки не старалися, але перш ніж їм пощастило власкавити богиню, їх було вигнано з острова(1). Адже вони захопили живими сімсот чоловік із демократичної партії і вигнали їх із міста на страту. Один серед полонених вирвався з кайданів і прибіг до переддвір'я храму Деметри Тесмофори (2). Там він схопився за ручки дверей і так і залишився, вчепившися за них. А вони, оскільки не змогли відчепити його, хоч як тягли, відрубали руки і так убили, а його руки залишилися там на ручках дверей. Таке зробили егінці із своїми людьми.
92. Коли прибули афіняни і вступили у бій на морі з своїми сімдесятьма кораблями, егінці, зазнавши поразки, покликали на допомогу, як було і перед тим, аргосців. Проте на цей раз аргосці не подали їм допомоги, посилаючись на те, що егінські кораблі, що їх силоміць захопив Клеомен(1), причалили до аргоської землі і їх залоги разом із лакедемон-цями висадилися там. У цьому вторгненні взяли участь також люди з сікюнських кораблів. На тих та на інших аргосці наклали штраф у розмірі тисячі талантів по п'ятсот на кожного. Тоді сікіонці визнали свою провину і погодилися виплатити сто талантів і так задовольнили вимогу аргосців. Проте егінці не лише не визнали за собою вини, а й зухвало поводилися. Саме з цього приводу, коли в них просили допомогу егінці, жоден аргосець, посланий державою, не прийшов, але прибуло лише щось до тисячі охочих (2) і на чолі їх був стратег Еврібат, який виступав у п'ятиборстві. Більшість із них не повернулися, їх повбивали на Епні афіняни і сам стратег Еврібат бився в одноборстві і вбив трьох ворогів, але був убитий четвертим, Софаном із Декелеї(3).
93. Проте егінці, коли афінські кораблі були в безладді, напали на них(1), захопили чотири кораблі разом із їхніми залогами.
94. Отже, афіняни перебували в стані війни з епнцями, а Перс почав виконувати свої наміри. По-перше, його слуга постійно нагадував йому не забувати про афінян, по-друге, Пейсістратідн(1), що перебували біля нього, не переставали інтригувати проти афінян, а крім того, маючи все це за привід, він хотів підкорити всіх, тих еллінів, які не дали йому води та землі. Отже, коли він позбавив командування Мардонія, похід якого завершився так жалюгідно, і призначив інших стратегів, щоб вони виступили проти Еретрії і Афін, Датія, з походження мідійця, і Артаф-рена(1), сина Артафрена, свого небожа, він послав їх із наказом поневолити Афіни та Еретрію і щоб вони привели до нього мешканців цих міст як рабів.
95. Коли ці стратеги, яких призначив Цар, прибули на Алейську рівнину(1), ведучи з собою численне сухопутне військо, добре озброєне, і отаборилися там, туди прибуло і все регулярне військо, в якому були різні народи, туди прибули також і кораблі для перевезення коней. Минулого року Дарій попередив їх, щоб готувалися всі ті, що виплачували йому податки. Тоді вони навантажили на кораблі коней, посадили також на кораблі піхоту та попливли до Іонії на шестистах трієрах ~. Звідти вони не попливли вздовж узбережжя материка в напрямі до Геллеспонту і Фракії, але, вирушивши з Самосу, попливли повз острови до Ікарії, і це, як я гадаю, тому, що вони дуже боялися пливти біля Афона, бо минулого року, пропливаючи там, вони мали великі втрати. Крім того, їх змусив іти цим шляхом Наксос (3), який ще не було завойовано.
96. Коли вони проминули Ікарійське море і прибули на Наксос (бо, власне, він був першою метою персів), наксосці не забули про те, що сталося перед тим, і розбіглися, втікаючи на гори, не вчинивши опору. І перси забрали в полон усіх, кого встигли захопити, підпалили храми і місто. Так вони там зробили і відпливли до інших островів.
97. Поки це відбувалося, делосці також покинули Делос(1) і знайшли притулок на Теносі. Коли їхній флот покинув острів, Датій поспішив туди і не дозволив кораблям пристати до Делосу, але привів їх до Ренеї, що навпроти Делосу. А коли йому сказали, де перебувають делосці, він послав до них вісника і оголосив їм: «Люди священного острова, навіщо ви вирушили в путь? Чому ви погано про мене думаєте? В мене й в самого вистачає розуму, але я маю й наказ Царя не займати країни, де народилися боги, ні самої країни, ні її мешканців. Отже, повертайтеся до своїх домівок і будьте спокійні на вашому острові». Це переказав через вісника Датій делосцям. Потім він поклав на жертовник триста талантів пахощів і спалив їх як приношення богам.
98. Таке зробив Датій, а потім поплив спершу до Еретрії, маючи з собою й іонійців(1) і еолійців. Щойно він відплив звідти, як на Делосі стався землетрус. А за словами делосців на цьому острові це був перший і останній раз до моїх років, що там стався землетрус (2). Я гадаю, що бог цим явищем попереджав про нещастя, які мали відбутися. Адже за царювання Дарія (3), Гістаспового сина, та Ксеркса, Дарієвого сина, та Артаксеркса, Ксерксового сина, отже за три поспіль ці покоління, Еллада зазнала більше нещасть, ніж за три інші покоління, що передували царюванню Дарія. Одні нещастя були від персів, інші від проводирів самих еллінів, які боролися між собою за владу. Так, зовсім не було дивним, що на Делосі стався землетрус, на острові, що перед тим був зовсім нерухомим. (Також і в якомусь оракулі було сказано про це:
«Делос я потрушу, хоч на ньому іще не було землетрусів»).
В еллінській мові ці перські імена мають такі значення (4):
Дарій – «захисник», Ксеркс – «войовник», Артаксеркс – «великий войовник». Отже, цих царів так могли б називати елліни своєю мовою і такий переклад був би правильним.
99. Варвари, відійшовши від Делосу, попрямували до островів, набравши на них військо і разом із тим узявши заручниками дітей острів'ян. Коли вони об'їхали так усі острови, вони пристали до Каріста(1) (бо карістійці не схотіли видати персам заручників і відмовилися виступити проти сусідніх міст, а саме проти Еретрії та Афін) і почали облягати місто і спустошувати їхню країну, поки карістійці не підкорилися персам.
100. Еретрійці, довідавшись, що перський флот простує до них, попросили афінян прийти і допомогти їм. Афіняни не відмовилися прислати їм допомогу, яку ті просили, і послали їм на допомогу чотири тисячі воїнів, що були клерухами(1) на землях халкідських гіппоботів (2).
Проте такий намір еретрійців, здається, зовсім не був правильним, бо, з одного боку, вони покликали афінян, а з іншого – в них не було згоди між собою. Одні з них думали покинути місто і податися в гори Евбеї, а інші сподіваючись що матимуть особисту користь від персів, були готові піти на зраду. Дізнавшись про обидва ці наміри, які вони були, Айсхін, син Нотона, один із знатних людей в Еретрії, з'ясував афінянам, що прийшли туди, яке було становище в місті, і водночас умовив їх повернутися до їхньої країни, щоб не загинути разом із еретрійця-ми. І афіняни послухалися поради Айсхіна.
101. Отже, вони з Евбеї перепливли до Оропу і так урятувалися. А перси пристали на своїх кораблях до області Еретрії, до місцевостей Тамінас(1), Хойреас і Айгілії, там вони причалили і одразу почали вивантажувати коней і готуватися до нападу на ворогів. У намір еретрійців не входило давати бій поза мурами міста, але оскільки одержала перевагу думка, що не треба покидати міста, їх турбувала думка, як вони могли б оборонити свої мури. Відбувся навальний приступ на мури, і за шість днів загинуло багато людей із обох сторін. На сьомий день Евфорб, син Алкімаха, і Філагр, син Кінея, знатні еретрійські громадяни, передали місто персам. А ті, щойно зайшли до міста, насамперед кощун-но порозграбували храми і спалили їх як покарання за спалення храмів у Сардах, а крім того, забрали в рабство людей за наказом Дарія.
102. Здобувши Еретрію, вони пробули там кілька днів, а потім відпливли до берегів Аттіки, занепокоївши афінян, які гадали, що перси зроблять із ними те, що вони зробили з еретрійцями. І оскільки Марафон(1) був місцем Аттіки, найбільш підходящим для дій кінноти і досить близьким до Еретрії, туди повів персів Гіппій, Пейсістратів син. А коли про це довідалися афіняни, то поквапилися й вони до Мара-фона, щоб оборонити свою країну.
103. На чолі війська були десятеро стратегів і серед них Мільті-ад. Сталося так, що його батько Кімон, син Стесагора, був вигнаний із Афін через невизнання тиранії Пейсістрата, сина Гіппократа. Цей Кімон, бувши у вигнанні, одержав перемогу в змаганні квадриг в Олімпії і цією своєю перемогою здобув собі славу(1), як і одноутробний його брат Мільтіад. Пізніше на наступній Олімпіаді він переміг, виступивши з тими ж кобилами, і дозволив оголосити переможцем Пейсістрата, і через те, що він передав честь перемоги Пейсістратові, за його порукою він повернувся на батьківщину. Ще під час інших олімпійських змагань він переміг із тими ж кобилами, а потім його було вбито синами Пейсістрата, коли самого Пейсістрата вже не було в живих. Вони влаштували засідку і вбили його поблизу пританея (2). Кімона було поховано за містом біля шляху, що перетинає передмістя Койлу. Навпроти нього поховано і тих кобил, із якими він тричі одержав перемогу на Олімпіадах. Саме таке до тих пір це було ще з іншими кобилами Евагора з Лаконіі, проте більше перемог не одержували інші кобили. Старший син Кімона Стесагор на той час перебував у свого дядька, брата свого батька, Мільтіада, на Херсонесі, а молодший – у самого Кімона в Афінах. Ім'я його було Мільтіад від імені того Мільтіада, який колонізував Херсонес.
104. Отже, цей Мільтіад, що прибув із Херсонесу і двічі уник смерті, був тоді афінським стратегом. Спершу фінікійці(1), які його переслідували аж до Імбросу, хотіли за всяку ціну схопити його і привести до Царя, а згодом, коли він утік від них і прибув до своєї країни, де гадав, що вже перебуває в безпеці, його вороги добре прийняли його і повели його на суд, обвинувативши його в тому, що на Херсонесі він поводився як тиран. Але він урятувався і від них і був призначений афінським стратегом, обраний на цю посаду більшістю голосів.
105. І насамперед, коли ці стратеги перебували в місті, вони послали до Спарти вісника, Фейдіппіда(1), афінського громадянина і до того ще й скорохода, таке ще було в нього ремесло. Треба сказати, що його, як сам він розповідав і як він заявив афінянам, біля гори Партенія (2), що над Тегеєю, зустрів Пан. Пан його покликав, назвавши його на ім'я Фейдіп-під, і наказав йому запитати афінян від його імені, чому вони нехтують ним, коли він бажає афінянам добра і до цих пір у багатьох випадках виявився їм корисним, і ще в майбутньому принесе їм користь. Коли справи для них повернули на добре, афіняни повірили цьому, що це правда, і побудували під Акрополем святилище Пана (3) і, одержавши таке попередження, звертаються до Пана по допомогу, і шанують його щорічними жертвами і бігом із смолоскипами (4).
106. І тоді цей Фейдшшд, якого стратеги послали в Спарту, і який казав, що побачив Пана, прибув до Спарти наступного дня(1) після того, як вийшов із Афін, він з'явився до архонтів і звернувся до них: «Шановні лакедемонці! Афіняни просять вас допомогти їм і не дозволити, щоб було поневолено варварами місто, яке є одним із найдавніших міст Еллади, бо нині поневолено Еретрію і Еллада стала слабкішою, бо втратила таке значне місто». Він переказав їм доручення, що було йому дано, а вони готові були подати допомогу афінянам, але не той час це було для них неможливим, бо вони не хотіли порушити закон. А тоді був дев'ятий день (2) місяця і цього дев'ятого дня, відповіли, вони не вирушають у похід, оскільки ще не було повні.
107. Отже, вони чекали, щоб стався місяць у повні, а тим часом Гіппій, Пейсістратів син, вів варварів до Марафону. Він попередньої ночі бачив сон: йому снилося, ніби він спав із своєю матір'ю. І він зробив висновок із цього сновидіння, що він повернеться до Афін, знову одержить владу і помре в старості в своєму місті. Отакий висновок він зробив із свого сновидіння. По-перше, він наказав рабів, яких було взято в Еретрії, висадити на Стірейському острові, що називається Айгілія, по-друге, він наказав кораблям прибути до Марафону і визначив, де висадитися варварам і де їм отаборитися. І коли він обладовував усі ці справи, він чхнув сильніше, ніж йому доводилося колись це робити і, оскільки він був людиною похилого віку, більшість його зубів хиталася і один із них від сильного кашлю випав з рота. Зуб упав на пісок і він хотів за всяку ціну його знайти, і оскільки не зміг його відшукати, глибоко зітхнув і сказав присутнім там: «Ця земля не наша і ми не зможемо її освоїти: ту частину її, що належала мені, нею тепер володіє мій зуб».
108. Отже, так витлумачив собі Гіппій своє сновидіння. Тим часом афіняни зайняли позиції в священній окрузі Геракла(1) і їм на допомогу прибули платейці з усім своїм військом. Це тому, що платейці вже були на стороні афінян(2), а ті вже неодноразово захищали їх у багатьох небезпечних обставинах. Ось через які обставини платейці приєдналися до афінян. Пригноблювані фіванцями платейці звернулися по допомогу до Клеомена, Анаксандрідового сина, і до всіх лакедемонців, що були тоді разом із ним. Але лакедемонці не погодилися і сказали: «Ми живемо досить далеко від вас і для вас наша допомога була б ні до чого, бо ваші вороги встигли б уже багато разів вас приневолити до того, як хтось із нас дізнається про це. Ми радимо вам звернутися по допомогу до афінян, які є вашими сусідами і можуть вас захистити». Таку пораду дали їм лакедемонці, не стільки через співчуття до платейців, скільки тому, що вони хотіли, щоб виснажилися афіняни, які постійно воювали з беотійцями. Отже, таку пораду лакедемонці дали платейцям і ті послухалися їх, а на той час афіняни приносили жертву дванадцятьом богам (3) і платейці прийшли як благальники, сіли біля жертовника і віддалися на милість афінян. Коли фіванці довідалися про це, вони виступили проти платейців, а афіняни поспішили на допомогу до платейців. Проте, коли обидві сторони вже готувалися до бою, втрутилися корінфяни, які були присутні при тому, і запропонували обом своє посередництво, і так замирили їх, і визначили прикордонну смугу кожної сторони з умовою, що фіванці залишать вільними тих беотійців, які не хочуть приєднатися до беотійського Союзу. Отже, таке рішення прийняли корінфяни і віддалилися, але коли відступали афіняни, на них напали беотійці, але під час битви, що сталася при нападі, беотійці зазнали поразки. Афіняни перейшли за кордон платейців, який визначили були корінфяни (4), і встановили кордоном фіванців із боку Платей та Гісіїв річку Асоп. Отже, таким чином, як я сказав, платейці приєдналися до афінян і прийшли на Марафон, щоб допомогти афінянам.
109. Думки афінських стратегів поділилися: одні не хотіли вступити до бою (бо вони казали, що їхнє військо нечисленне порівняно до війська мідійців), а інші, серед який був і Мільтіад, наполягали на тому, щоб дати бій. Оскільки між стратегами не було згоди і йшлося до того, що могла мати перевагу гірша думка, тоді, бо існував ще одинадцятий стратег із правом голосу, якого було обрано на посаду полемарха(1) (бо за давніх часів (2) афіняни дали право голосу поряд із стратегами поле-мархові), а полемархом тоді був Каллімах із дему Афіднів, і до нього пішов Мільтіад і, знайшовши його, сказав: «Тепер від тебе залежить, Каллімахе, чи будуть поневолені Афіни, чи вони залишаться вільними, і тоді ти прославишся на віки, доки існуватимуть люди, прославишся навіть більше, ніж Гармодій та Арістогейтон (3). Бо сьогодні, май це на увазі, афіняни наражаються на найбільшу небезпеку, якої не зазнавали вони ніколи, відтоді коли було засновано Афіни, і відомо, що з ними станеться, якщо ними заволодіють мідійці і передадуть Гшпієві. Навпаки, якщо це місто буде врятовано, воно може стати першим в Елладі. Тепер, ти скажеш, як це може статися і як саме від тебе залежить остаточний вирок у цій справі, я тобі це з'ясую. Думки нас, стратегів, поділилися надвоє – одні наполягають на тому, щоб відбулася битва, а нас десятеро, а інші заперечують. Отже, якщо ми не дамо битви, я боюся, що між нами виникне велика незгода і завагаються думки афінян, і вони перейдуть на бік мідійців(1). Проте, коли ми дамо битву ще перед тим, як у деяких афінян виникне такий злочинницький намір, тоді, якщо боги будуть безсторонні, ми зможемо вийти переможцями з битви. Отже, все це тебе обходить і від тебе залежить. Якщо, я хочу сказати, ти пристанеш до моєї думки, тоді твоя вітчизна залишиться вільною і буде першим містом серед міст Еллади. Проте якщо ти волієш краще пристати до думки тих, які хочуть, щоб не відбулася битва, тоді ти матимеш наслідки, протилежні до тих, які я тобі назвав».
110. Цими словами Мільтіад залучив на свою сторону Калліма-ха. І коли була проголошена Каллімахова думка, було вирішено дати битву. Після цього стратеги, думка яких була, щоб відбулася битва, щоразу, коли наставала їхня черга командувати, передавали командування Мільтіадові. Проте він, хоч приймав командування, ще не давав сигналу починати битву, поки, нарешті, не прийшла його черга командувати.
111. Коли прийшла його черга, афіняни почали шикуватися до бою в такому порядку: на чолі правого крила(1) стояв полемарх Каллімах, бо на той час було заведено, щоб полемарх командував правим крилом. Далі за ним були послідовно розташовані філи за їхніми порядковими номерами одна за одною (2). Останніми на лівому крилі були платей-ці. Починаючи від цієї битви і після неї, коли афіняни приносили жертви на святах, що відбуваються кожні п'ять років (3), афінський вісник оголошував побажання щастя афінянам разом із платейцями. Коли афіняни шикувалися до бою на Марафонському полі, виявилася така цікава обставина: коли афінське військо розшикувалося по всьому фронту, то завдовжки воно стало рівним мідійському, але його центр складався (4) з небагатьох лав і це місце фронту було дуже слабким, а обидва крила були сильні та густі.
112. Коли військо зайняло свої позиції і жертвоприношення виявилися сприятливими, афіняни, щойно їм було дано сигнал наступу, кинулися швидким кроком(1) на варварів. Відстань, яка відокремлювала супротивників, була не меншою за вісім стадій. Перси, коли побачили, як елліни наближуються до них швидким кроком, почали готуватися відбити їхній наступ і, побачивши, що їх було небагато і, незважаючи на це, вони швидко бігли, не маючи ні кінноти (2), ні лучників, подумали, що їх охопило шаленство, яке доведе їх до остаточної загибелі. Так гадали варвари, але афіняни, коли в густому строї зіткнулися з варварами, билися дуже відважно. І, справді, наскільки ми знаємо, вони були першими серед еллінів, які атакували ворогів швидким кроком, і першими, які не здригнулися, побачивши мідійське військове вбрання і людей (3) у цьому вбранні, бо до того еллінів навіть при імені мідійців охоплював страх.
113. Битва при Марафоні тривала довго. В центрі строю, де вишикувалися перси і саки, там перемагали варвари і, прорвавши еллінські лави, почали гнати їх у глиб країни, але на обох крилах перемагали афіняни і платейці. І ставши там переможцями, і погнавши ворогів, вони дозволили їм тікати, і зімкнувши обидва крила в єдиний стрій, вони билися проти тих, що їм прорвали стрій у центрі, і тут перемога залишилася за афінянами. Коли перси тікали, їх переслідували крок за кроком афіняни і, вбиваючи їх, прогнали їх аж до берега і намагалися підпалити їхні кораблі.
114. В цій битві був убитий полемарх Каллімах(1), б'ючись дуже відважно, і серед стратегів було вбито Стесілая, сина Трасіла. Там загинув і Кінегейр, син Еврофоріона, коли він схопився за закраїну корми перського корабля, йому відрубали сокирою руки. Загинуло ще багато інших знатних афінян.
115. Коли вже так було захоплено сім кораблів, нарешті варвари відпливли(1), взявши з собою полонених еретрійців з острова, де вони їх залишили, й обігнули Суніон, щоб встигнути прибути до Афін, перш ніж туди прибудуть афіняни. В Афінах поширилася чутка, що такий план було прийнято за пропозицією Алкмеонідів, бо вони порозумілися з персами, під час, коли ті, давши їм сигнал, високо підняли щит.
116. Отже, перси обігнули Суніон, але афіняни поквапилися так швидко, як тільки могли їх ноги, на захист свого міста і встигли прибути туди перед тим, як прибули варвари і, вирушивши з священної округи Геракла в Марафоні, отаборилися в іншій священній окрузі Геракла в Кіносаргах. Варвари припливши на своїх кораблях до Фалерського рейду (бо Фалер на той час був корабельнею(1) афінян), недовго затрималися там, не спускаючи вітрил, а потім повернулися до Азії.
117. В цій битві при Марафоні було вбито до шести тисяч п'ятисот варварів, а в афінян сто дев'яносто два(1). Стільки загинуло з обох сторін. Там сталася одна цікава подія: якийсь афінянин Епізел (2), Куфагорів син, коли бився відважно врукопаш в тій битві, втратив зір, не бувши пораненим ні списам, ні стрілою, і відтоді залишився на все своє життя сліпим. Я чув, що сам він розповідав про своє нещастя таке: йому здалося, що перед ним якийсь високий на зріст гопліт, борода якого вкривала ввесь його щит, і ніби цей привид, пройшовши повз нього, вбив його сусіда. Це, мені сказали, розповідав сам Епізел.
118. Тим часом Датій , повернувшись із військом до Азії, прибувши на Міконос, бачив якийсь сон. А який то був сон, не переказують, але він, ледве розвиднилося, наказав зробити обшук на кораблях, і коли на одному з фінікійських кораблів було знайдено позолочену статую Аполлона, спитав, звідки її було викрадено. І коли довідався, з якого храму її було викрадено, відплив на Делос. І (делосці тоді вже повернулися на свій острів) поставивши статую в святилище, дав доручення делосцям взяти статую і відвезти її в Деліон (2) в області фіванців. • Це приморська місцевість навпроти Халкіди. Давши таке доручення, Датій відплив. Проте цю статую делосці не перевезли туди, але за двадцять років самі фіванці перевезли її в Деліон за наказом оракула.
119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські стратеги повернулися в Азію, вони привели їх у Суси. А цар Дарій ще перед тим, як еретрійців було взято в полон, був страшенно розлючений проти них, бо еретрійці першими виступили проти нього і завдали йому шкоди. Проте, коли він побачив, як їх привели до нього і вони були в його руках, він не завдав їм жодного лиха, але оселив в одному з своїх маєтків у Кіссії, який називається Ардерікка(1) і розташований на відстані двохсот десяти стадій від Сусів і на відстані сорока стадій від колодязя, з якого добувають три види речовин(2). Справді, звідти черпають асфальт і сіль, і олію в такий спосіб: їх черпають журавлем, що до нього замість цеберка прив'язують половину бурдюка. Його занурюють у речовину і черпають ним, а потім виливають у басейн. Із нього переливають в інший і тоді рідина виступає в трьох різних формах. Асфальт і сіль застигають одразу, але олія… Перси називають її радинака. Вона чорна і випускає важкий запах. Там оселив еретрійців цар Дарій. Вони аж до моїх часів ще жили там і зберегли свою давню мову (3). Така була доля еретрійців.
120. Лакедемонці прибули до Афін у числі двох тисяч після місячної повні, дуже поспішаючи так, що вони прийшли до Аттіки на третій день після того, як вийшли з Спарти. І прибули вони туди досить пізно, щоб узяти участь у битві, але незважаючи на це, вони дуже бажали побачити мідійців і пішли на Марафон, і побачили там мертвих персів. Потім вони привітали афінян із їхнім подвигом і повернулися до себе.
121. Проте, мені зовсім незрозуміло і я не погоджуюся з цим переказом, ніби могло статися так колись, щоб Алкмеоніди(1) підняли щит, порозумівшися з персами, бо бажали, щоб афіняни були поневолені варварами і разом із ними Гіппієм, бо вони були явними ненависниками тиранів, якщо і не більше, то принаймні настільки, наскільки Каллій, син Файншпа, батько Гіппоніка. Каллій, я хочу сказати, був єдиним із афінян, хто наважився, коли Пейсістрат був вигнаний афінянами, купити його маєтки, які громадськість передала на аукціон, і інтригував проти нього як найгірший його ворог.
122(1). (Цього Каллія з багатьох причин варто не забувати. По-перше, через те, про що я вже казав, бо це була людина, яка палко прагнула свободи для своєї батьківщини. По-друге, через те, чого він досяг на олімпійських змаганнях. Він був першим (2) на перегонах, другим у змаганнях квадриг, а перед тим був оголошений переможцем на піфійських змаганнях і своїми надмірними витратами вславився по всій Елладі. Нарешті, він уславився своїм ставленням до своїх трьох дочок. Коли вони досягли шлюбного віку, він обдарував їх найбагатішим посагом і дав кожній можливість вибрати з усіх афінян, якого вона схоче чоловіка, і за нього він видав її заміж).
123. Алкмеоніди так само були ненависниками тиранів, хоч трохи менше, ніж він. Отже, для мене цілком незрозуміло і я не можу повірити цьому наклепові, ніби саме вони подали сигнал щитом, вони, які поки існували тирани, жили на засланні(1), а крім того, саме через їхні інтриги Пейсістратіди змушені були позбавитися влади. І вони, на мою думку, стали визвольниками Афін, без сумніву, з більшим праЕОм, ніж Гармодій та Арістогейтон. Отже, ті розгнівали Пейсістратідів убивством Гшпарха, але не зробили нічого більше, щоб покласти кінець їхній тиранії. Навпаки, очевидно, що Алкмеоніди визволили місто, коли справді саме вони вмовили Піфію, щоб вона наказала лакедемонцям визволити Афіни, як я вже сказав вище (2).
124. Але хтось може сказати, що вони були якось скривджені афінським народом і через це хотіли зрадити свою батьківщину. Хоч як воно там було, принаймні в Афінах не було інших осіб більш шанованих і які б користувалися з більшої поваги(1). Отже, нема підстав гадати, що вони з метою, яку їм приписують, могли подати сигнал, піднісши щит. Нема сумніву в тому, що щит було піднесено, в цьому ніхто не може сумніватися, бо так воно було. Проте, хто був той, хто його підніс, щодо цього я більше нічого не можу сказати.
125. Алкмеоніди(1) спрадавна славилися в Афінах, але починаючи від Алкмеона і потім після Мегакла, вони стали найславнозвіснішими. По-перше, тому, що Алкмеон, Мегаклів син, допоміг лідійцям, які прийшли з Сардів від Креза, щоб одержати пораду в дельфійському святилищі, і охоче підтримав їх. І Крез, довідавшися від лідійців, які часто відвідували пророчі святилища, про зроблені йому послуги, запросив Алкмеона в Сарди і, коли той прийшов, запропонував йому в дар усе золото, яке він за один раз зможе віднести на собі. Алкмеон, щоб використати таку нагоду і взяти запропонований йому подарунок, вигадав таке: він одягся в широкий хітон і зробив так, щоб у ньому була глибока пазуха, взув найбільші, що він їх міг знайти, котурни і пішов до скарбниці, куди його повели. Там він наштовхнувся на велику купу золотого піску і насамперед наповнив до краю золотом усі свої котурни, потім наповнив золотом усю свою пазуху, посипав золотим піском волосся на своїй голові, набрав його собі в рот і так вийшов із скарбниці, ледве волочачи свої котурни, і скидався на що завгодно, але не на людину, бо й рот у нього був забитий золотом, і ввесь він із ніг до голови розпух від золота. Коли його побачив Крез, він затрусився від сміху і дозволив йому взяти все це, і ще подарував йому не менше. В такий спосіб отримала велике багатство ця родина і через це Алкмеон міг утримувати квадригу і одержав нагороду на олімпійських змаганнях.
126. Після нього в наступному поколінні Клейстен, сікіонський тиран, настільки підніс цю родину, що вона стала ще славнозвіснішою, ніж була перед тим. У Клейстена, сина Арістоніма, Міронового внука і правнука Андрея(1), народилася дочка, яку звали Агаріста. Він хотів знайти для неї найкрашого з усіх еллінів і за нього видати її заміж. Отже, під час олімпійських змагань, на яких він переміг із своєю квадригою, Клейстен наказав вісникові оголосити, хто з еллінів уважає себе за гідного стати затем Клейстена, той нехай приїде до Сікіона на шістдесятий день або ще раніше, бо Клейстен має намір призначити весілля за рік від цього шістдесятого дня. Відтоді всі елліни, що пишалися своєю особою і своєю вітчизною, почали приходити свататися. Для них Клейстен із цієї нагоди наказав спорудити стадіон та палестру.
127. Отже, з Італії(1) прибули Сміндірід(2), син Гіппократа з міста Сібаріса. Він напевне перевершував усіх щодо сластолюбства (на той час Сібаріс був у найбільшому розквіті), також і Дамас, син Амірія, відомого мудреця з міста Сірія. Вони прибули з Італії. З берегів Іонійської затоки прибув Амфімнест, син Епістрофа з Епідамна. Він із берегів Іонійської затоки. З Етолії прибув брат Тіторма, якого ніхто з еллінів не перевершував тілесною силою, але він віддалився на самий край ето-лійської землі, Тітормів (4) брат Малес. Із Пелопоннесу прибув Леокед, син аргоського тирана Фейдона(5), того Фейдона, який установив на Пелопоннесі міри і який допустив без сумніву найбільше зухвальство, ніж будь-хто інший із еллінів, бо прогнав розпорядників змагань в Елеї і сам почав розпоряджатися олімпійськими змаганнями. Отже, прибув його син і ще з Трапезунта в Аркадії прибув Аміант, син Лікурга, а з міста Пайон в Азанії прибув Лафан, син Евфоріона, того, який, згідно з аркадійським переказом, прийняв у своєму домі Діоскурів і відтоді гостинно приймав усіх подорожан. І, нарешті, з Еліди прибув Ономаст, син Егея. Отже, оці прибули з Пелопоннесу. Із Афін прибули Мегакл, син Алкмеона, того, який відвідав Креза, і ще один інший, Гіппок-лейд, син Тейсандра, який був в Афінах першим щодо багатства та краси. Із Еретрії, що на той час була в розквіті, прийшов Лісаній. Він єдиний із Евбеї. З Краннона в Фессалії прийшов Діакторід із родини Скопадів, а з країни молоссів (6) Алкон. Стільки було женихів.
128. Коли вони прибули в призначений час, Клейстен спершу запитав їх про їхню батьківщину і про родину кожного з них. Потім він затримав їх на рік і випробував їх, щоб виявити гідність кожного, його освіту та його характер, розмовляючи з кожним окремо, а іноді з усіма вкупі. Молодших із них він виводив, щоб вони робили тілесні вправи і те, що було важливішим, він випробував їх за спільною трапезою. Увесь час, що він їх утримував у себе, він це робив і водночас розкішно частував їх. І найбільш за всіх женихів йому, здається, подабалися ті, що прийшли з Афін, а серед них найбільше сподобався йому Гіппоклейд Тейсандрів син, який вирізнявся і своєю гідністю і тим, що за своїм походженням він був спорідненим із корінфськими Кіпселідами.
129. Коли настав день, призначений для шлюбного бенкету, на якому мав бути сам Клейстен і оголосити, кого він обрав із усіх, він приніс у жертву сто биків, поставив столи для женихів і для всіх мешканців Сікіона. Коли закінчився бенкет, женихи почали розважатися музикою(1) і переказом анекдотів у присутності всіх гостей. Поки ще тривало пиття вина, Гіппоклейд, який викликав загальне захоплення, наказав флейтистові награвати йому мелодію для танцю, флейтист почав грати, а Гіппоклейд танцювати. Він сам, я гадаю, був дуже задоволений своїм танцем, але Клейстен, бачачи такі його фіглі, почав дивитися на нього з незадоволенням. Згодом Гіппоклейд ненадовго зупинився і після попросив, щоб йому принесли стіл і, коли його принесли, він спершу почав викидати на ньому всякі лаконські колінця (2), потім аттицькі і, нарешті, обіперся на нього головою, а ногами почав теліпати в повітрі. Клейстен, поки Гіппоклейд виконував свої перший і другий танці, хоч і почув огиду від його танців та від його безсоромності і не хотів, щоб Гіппоклейд став його зятем, стримувався, не хотів своїм обуренням пошкодити йому, але коли побачив, що той виробляв ногами, вже не міг стриматися і сказав йому: «Ну, сине Тейсандра, своїм танцем ти втратив наречену». А Гіппоклейд сказав йому у відповідь: «Це байдуже Гіппок-лейдові». Від цієї події виникло таке прислів'я.
130. Потім Клейстен попросив усіх замовчати і, звертаючись до всіх, сказав: «Женихи моєї дочки, я всіх вас поважаю, якби було можливим, я віддячив би вам усім, не надаючи переваги нікому з вас і не виключаючи нікого. Проте, оскільки я мушу прийняти рішення про долю дівчини, я не можу всіх вас цілком задовольнити. Через це всім вам, які не будуть прийняті в мій дім, кожному я дарую талант срібла за честь, що ви мені зробили, бажаючи одружитися з моєю дочкою, і так довго не були в себе дома, а мою дочку Агарісту я видаю заміж за Мегакла, сина Алкмеона, згідно законам афінян». І щойно Мегакл відповів, що він згоден, Клейстен остаточно визначив, коли відбудеться весілля.
131. Так було під час вибору женихів і так Алкмеоніди стали загальновідомими в Елладі. Від цього шлюбу народився той Клейстен, який установив в Афінах демократію і розподілив народ на філи. Своє ім'я він одержав від діда з боку матері, від сікіонця. Отже, він народився в Мегакла і ще народився Гіппократ і в нього народився інший Мегакл та інша Агаріста, яка одержала ім'я від Агарісти, дочки Клейстена. Ця Агаріста одружилася з Ксантіппом, сином Аріфрона і, коли вона була вагітною, вона побачила сон, ніби вона народила лева(1), і за кілька днів вона народила Ксантіппові Перікла.
132. Після поразки, яку завдав персам Мільтіад, хоч і перед тим його шанували афіняни, тоді він став ще знаменитішою особою. Він зажадав від афінян сімдесят кораблів і військо, і гроші, не сказавши їм, проти якої країни він має намір піти війною, але повідомив лише, що коли вони підуть за ним, він зробить їх дуже багатими, бо він, звичайно, поведе їх до такої країни, з якої вони легко добудуть багато золота. Так він їм сказав і зажадав від них кораблі. Цим він переконав афінян і вони дали йому їх.
133. Мільтіад одержав це військо і поплив на Парос(1) під приводом, що паросці першими почали військові дії, взявши участь у поході Перса на одній трієрі під час битви при Марафоні. Те, що він сказав, це, звичайно, було лише приводом, але він був настроєний проти паросців через Лісагора, сина Тейсія, який походив із Паросу і який наклепав на нього перед персом Гідарном (2). Коли Мільтіад прибув туди, куди плив, він почав із своїм військом облягати паросців, що замкнулися в своєму місті, і послав до них вісника з вимогою дати йому сто талантів, додавши, коли вони не дадуть їх йому, він не відведе свого війська, поки не заволодіє і не пограбує їх міста. Проте паросці зовсім не збиралися давати йому гроші, але клопоталися лише про те, як урятувати своє місто, і для цього ще примудрували: там, де в мурах у них було з усіх боків слабке місце, вони вночі надбудовували його і воно ставало удвічі вищим за попереднє.
134. Отже, до цього місця мого оповідання згодні між собою всі елліни, але далі після цього лише паросці кажуть, що події відбувалися так(1): поки Мільтіад перебував у нерішучості, одна з полонених жінок, Тімо, таке було її ім'я, за походженням із Паросу, прийшла до нього сказати щось. Вона була молодшою служницею в храмі Підземних богинь (2). Вона з'явилася до Мільтіада і порадила йому, якщо він за всяку Ціну хоче заволодіти Паросом, хай зробить те, що вона йому накаже. По тім згідно її наказові, ідучи до горба, що був перед містом, він перестрибнув через мур, що оточував святилище Деметри Тесмофори, і не спромігшися відчинити двері, він переплигнув і попрямував до храму, Щоб зробити в ньому щось, невідомо що саме, чи взяти таке, до чого не дозволяється торкатися людині, чи ще щось зробити (3). Підійшов він до дверей, як раптом його охопив таємничий страх і він кинувся тікати назад тим самим шляхом, але коли він стрибнув із муру, він вивихнув собі стегно, а інші кажуть, що пошкодив там собі коліно.
135. Отже, Мільтіад у жалюгідному стані повернувся, не принісши з собою ні грошей для афінян, і не здобувши Паросу, але тримавши його в облозі впродовж двадцяти днів і грабувавши острів. Коли паросці довідалися про те, що служниця при храмі богинь Тімо, показала Міль-тіадові дорогу, вони хотіли її покарати за це, і скоро закінчилася облога, вони заспокоїлися і послали посольство в Дельфи. Вони послали його запитати, чи треба їм убити жрицю богинь за те, що вона показала ворогам, як вони могли б заволодіти містом і ще через те, що вона показала Мільтіадові священні предмети, що їх заборонено показувати чоловікам. Проте Піфія не дозволила їм убивати її. Вона сказала, що Тімо не винувата в тому, що відбулося, і вона сказала, що така доля Мільтіада(1) загинути лихою смертю і через це до нього з'явився привид Тімо, щоб привести його до загибелі. Такий оракул дала Піфія паросцям.
136. Коли Мільтіад із Паросу повернувся в Афіни, там знялася страшенна буча проти нього як із боку афінян, так і з боку інших, але передусім із боку Ксантіппа(1), Аріфронового сина, який видав Мільтіада народові, щоб той засудив його на смерть із обвинуваченням у тому, що Мільтіад обдурив народ (2). Мільтіад, хоч і був присутній на суді, не виправдовувався сам (він не мав можливості це робити, бо в його стегні почалася гангрена), але поки він лежав там на ношах, його виправдовували його друзі, посилаючись на битву при Марафоні і здобуття Лемно-су, що він здобув Лемнос і цим покарав пеласгів, і передав острів афінянам. Проте народ устав на його сторону і звільнив його від засудження на смерть, але наклав на нього штраф у п'ятдесят талантів за його злочинний учинок (3). Потім його стегно обмертвіло і через гангрену Мільтіад помер, а п'ятдесят талантів виплатив його син Кімон.
137. Тепер скажу, за яких обставин Мільтіад захопив Лемнос. Пеласгів(1) було вигнано афінянами з Аттіки, чи було це справедливо, чи не було, байдуже, бо я не можу цього стверджувати, я лише переказую те, що розповідають. Так, наприклад, Гекатей у своєму історичному творі прямо твердить, що це було несправедливо. Він каже, що коли афіняни побачили ниви на узгір'ях Гіметту, які було дано пеласгам для прожиття як винагороду за побудування мурів навколо Акрополя (3), отже, коли вони побачили ці ділянки добре обробленими, а перед тим вони були неплідними, без усякої вартості, їх узяли заздрощі і вони захотіли придбати цю землю, і так афіняни вигнали пеласгів, не висунувши жодного приводу. Проте, за словами самих афінян, вони мали право їх вигнати. Пеласги, оселившись на узгір'ях Гіметту і виходячи звідти, завдавали афінянам таку шкоду: їхні дочки ввесь час ходили за водою до Еннеакруна бо на той час ні вони, ні інші елліни не мали рабів (5), а пеласги, пихливі та безсоромливі, ображали афінських дівчат. Але и цього їм було замало, нарешті, пеласги склали змову і їх було застукано на місці злочину. Афіняни кажуть, що вони виявилися морально вищими за пеласгів, бо, коли пеласги були в їхніх руках і вони могли повбивати їх, коли виявилося, що пеласги склали змову, вони їх не вбили, але запропонували їм покинути країну. Так пеласги віддалилися звідти і оселилися в різних місцях серед них і на Лемносі. Про це першим сказав Гекатай, а після нього про це сказали й афіняни.
138. Ці пеласги, що мешкали тоді на Лемносі, бажаючи помститися на афінянах, і добре знаючи афінські свята, роздобули собі п'ятдесятиве-сельні кораблі, влаштували засідку проти афінських жінок(1), які справляли свято Артеміди в Бравроні(2). Там вони захопили багатьох з них і відпливли на своїх кораблях, привезли їх на Лемнос і там жили з ними як із наложницями. Коли ці жінки поступово наповнили острів дітьми, вони почали навчати їх мови та звичаїв афінян. І ці діти навіть не спілкувалися з дітьми пеласгійських жінок, і коли одного з них відлупцював пеласгійський хлопчик, афінські хлопці побігли йому на допомогу. Вони навіть гадали, що мають право керувати іншими і своєю силою перевершували інших. Це помітили пеласги і почали радитися між собою, що їм робити. Поки вони радилися, якийсь страх опанував їх. Якщо вже тепер ці хлопці готові прийти на допомогу один одному проти їхніх дітей від законних жінок і вже відтепер ці хлопці намагаються керувати ними, що справді робити із ними, коли ті змужніють. Тоді пеласги вирішили вбивати дітей афінських матерів. Так вони й зробити та повбивали також і матерів. Від цього жахливого злочину і ще від іншого, що стався за давніх часів, який зробили жінки, повбивавши своїх чоловіків під час Тоанта, по Елладі поширився звичай: всі нелюдяні злочини називати лемноськими.
139. Коли пеласги повбивали своїх дітей і наложниць, ні земля не приносили їм плодів, ні їхні жінки не народжували дітей, ні їхня худоба, як це було перед тим. Страждаючи від голоду і відсутності діте�Читать дальше