Раиса Иванченко: Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

882 року, переодягнувшись на купців, дружина цього новгородського завойовника з’являється на березі Почайни в Києві. Туди був запрошений київський князь Аскольд. Невідомо: прийшов він один чи разом зі своїм боярським оточенням, але, напевно ж, він не сам на сам зустрічався з Олегом. Ймовірно, що він прийшов з тими боярами, які були в змові з Олегом. Тут же Олег убиває Аскольда та спокійно перебирає владу до своїх рук. У Києві не вибухають ні повстання народних мас, ні протести боярської верхівки. Вірогідно, всі вони виступали за те, щоб у Києві був язичницький володар, який би не зачіпав їхніх інтересів, зокрема також і їхніх звичаїв і традицій. Таким чином, у Києві після вбивства останнього Києвича встановлюється нова династія — Рюриковичів. Бо після Олега далі влада в Києві переходить до Ігоря Рюриковича.

Проте, забравши владу в Києві, Олег не скоро передає її Ігореві, утримує її кермо до самої смерті. Отож новгородський завойовник Олег, підкоривши собі київську країну, не створив держави для полян–русів, як писалося раніше в наших підручниках, а покінчив з правлячою династією Києвичів. Він здійснив тут свої автократичні прагнення, ставши речником язичницької боярської опозиції, і так утримувався при владі до самої своєї смерті, до 911 чи 912 року. Те, що проголошувалося у підручниках з історії, що у 882 році Олег прийшов до Києва, об’єднав Новгород і Київ і утворив державу — Київську Русь, не відповідає історичній дійсності.

Київська держава існувала вже майже два століття до приходу Олега. Вона витворила свою власну політичну структуру — монархічне правління, не сприйняла новгородського типу політичної організації — віча, або, по–сучасному, — парламентського типу держави. Олег не перемінив монархічної форми правління в Києві, він сам перейняв її й далі зміцнював цю систему. Новгородська земля, як і Полоцька, тепер номінально визнавала київських володарів, зберігаючи свою політичну структуру управління. Ні за Олега, ні за спадкоємців віча як політично–управлінського органу в Київській державі не було. Політична структура монархічного Києва і Київської держави, отже, не змінилась. І це надзвичайно важливо. Через те ми можемо говорити, що 882 рік — це не рік утворення Київської Русі, а рік династичного перевороту, коли замість династії Києвичів, яка зійшла з історичної арени, з’являється через перехідну постать Олега династія Рюриковичів.

Рюриковичі продовжили розбудову Київської держави, розширювали її межі, зміцнювали самовладдя, а разом і монархічне правління в Києві. Таким чином, Київська держава продовжувала існувати як стабільне самобутнє державне утворення подніпровського поляно–руського населення.

Державність на Подніпров’ї розпочинається за Кия. Династичний переворот 882 року й переміна династії Києвичів на династію Рюриковичів не змінили політичної структури державності східних слов’ян.

Декілька зауваг про державу Рюриковичів. Учені в минулому вважали, що це була норманська династія, тобто представники князівської лінії від германських народів — норвежців, шведів чи датчан, які започаткували у Подніпров’ї нашу державність. Пригадаймо: Гітлер, готуючись до війни з СРСР, писав у книжці “Майн кампф”, що тільки германський елемент дав “цьому слов’янському зброду” організаційну, державницьку структуру, бо слов’яни, мовляв, не здатні були створити свою державу.

Нині частина сучасних російських істориків продовжує підтримувати норманську теорію походження Київської держави й династії Рюриковичів. Хоча ще у XVIII ст. видатний російський історик і вчений М. Ломоносов заперечив тезу норманського походження династії Рюриковичів. Деякі сучасні російські історики (бо українські цих питань, на жаль, не торкаються) вважають, що Рюриковичі — це представники панівної династії у германських народів. Проте інші вважають, що ці Рюриковичі походять з династії прибалтійсько–слов’янських князів.

На користь цієї теорії найбільш доказовий матеріал дав сучасний московський історик О. Кузьмін у розвідці “Древнерусские имена и их параллели”. О. Кузьмін пише: “Только норманистским ослеплением можно объяснить поиски аналогов для летописного Рюрика в Скандинавии. Дело в том, что имя это известно в Европе по крайней мере с IV века. А. Хольдер приводит пять “Рюриков”, известных VII веку. 12 “Рюриков” отмечено на территории Франции IX–XII веков. Имя это проще всего может быть понято как отражение племенного названия руриков или рауриков (откуда французские “рорики”). Название племени происходит, очевидно, от реки Рур или Руара… Как было упомянуто в другом месте по генеалогии Фридриха Хемница (це вчений XVII ст.— Авт.), Рюрик с его братьями считались сыновьями Готлейба, ободритского князя, плененного, а затем убитого в 808 году датским королем Готфридом”.