Владимир Сядро - 1000 фактів про Україну

У 1819 році центральна площа Чугуєва (Харківська область) стала місцем розправи над мешканцями військових поселень, які наважилися повстати проти тиранії та тупої солдатської муштри, що насаджувалася графом Аракчеєвим, військовим міністром Олександра ІІ. Повстання, як пожежа, охопило територію, на якій проживало понад 28 тисяч осіб. Урядові війська жорстоко придушили заколот, було заарештовано більше 2 тисяч учасників повстання, на 275 осіб було накладено смертельне покарання – 12 тисяч ударів шпіцрутенами (довга гнучка палиця з деревини для тілесних покарань). Каральними акціями керував сам Аракчеєв.

Важливим свідченням зростання національної самосвідомості українців стало створення у 1845 році в Києві Кирило-Мефодіївського товариства (братства), яке ставило собі на меті національне визволення України, ліквідацію кріпацтва та створення всеслов’янської федеративної республіки, на зразок грецьких республік та Сполучених Штатів Америки. Її членами було 12 осіб. Ініціатором створення товариства був Микола Костомаров. Воно проіснувало до березня 1847 року. Усіх його учасників було заарештовано та заслано до різних міст імперії. Найбільше постраждав Тарас Шевченко. Поліції не вдалося довести належність поета до товариства, та його гнівні вірші, спрямовані проти самодержавства, послужили причиною жорстокого покарання – поета було віддано на 10 років у солдати та відправлено до далекого Оренбурзького краю без права писати та малювати.

Одна з прокламацій Кирило-Мефодіївського братства

Символом національного відродження на західноукраїнських землях став альманах «Русалка Дністровая», який з 1837 року випускав львівський студентський гурток «Руська Трійця» на чолі з Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Альманах друкували в Будапешті, та увесь тираж, привезений до Львова, конфіскувала поліція, а самі видавці опинилися під слідство та поліцейським наглядом.

Маркіян Шашкевич

Іван Вагилевич

Яків Головацький

Кріпацтво у Галичині, яка входила до складу Австро-Угорщини, було відмінено раніше (1848 р.), ніж у решті регіонів України (1861 р.), що входили до складу Російської імперії. Цікаво, що у місті Дрогобичі в 1948 році було зведено єдиний в Україні пам’ятник, присвячений цій події.

В героїчній обороні Севастополя під час Кримської війни 1854–1855 років брали участь 6 кінно-козацьких полків. Найвідомішими учасниками цих воєнних дій стали матрос Петро Кішка та рядовий Гнат Шевченко.

Колишній селянин з подільського села П. Кішка здійснив чимало подвигів. Він був неперевершеним розвідником. Цей худорлявий юнак непомітно підповзав до траншей ворога, влаштовував засідку та незмінно повертався з «язиком». Одного разу він перевершив самого себе, привівши одразу трьох полонених французів. Та найгероїчніший вчинок він здійснив у січні 1854 року. В одній із битв англійці вбили російського сапера і розіп’яли його тіло на бруствері. Усі спроби росіян забрати тіло товариша, виставлене для наруги, були марними. Тоді Кішка обгорнув себе брудними мішками і повільно поповз до англійської траншеї, де до вбитого сапера було приставлено вартового. Майже добу матрос провів у засідці, доки дочекався влучної миті й викрав тіло загиблого товариша.

А Гнат Шевченко в одному з нічних боїв затулив собою командира, чим врятував йому життя. В пам’ять про мужніх українців у Севастополі було встановлено в 1874 році пам’ятники.

Під час Російсько-турецької війни 1877–1878 років у боротьбі за свободу Болгарії боролися й українці. Відомо, що у російській армії під командуванням генерала М.Д. Скобелєва та генерал-фельдмаршала І.В. Гурка воювали харків’яни. Вони брали участь у відомому штурмі Плевни, а 20 грудня 1877 року вступили у нерівний бій біля села Гірське Булгарово, відбивши атаку 9 тисяч турок. Пробувши на війні 2,5 року, вони повернулися до Харкова.