Владимир Сядро - 1000 фактів про Україну

Важко знайти в українській історії особистість більш суперечливу та трагічну, ніж гетьман Іван Мазепа (1639–1709). І якщо в народі говорили: «Від Богдана до Івана не було гетьмана», то запорожці, незадоволені участю в частих російських походах, називали Мазепу «вітчимом України». І сьогодні одні вважають його борцем за незалежність України, другі – спритним авантюристом, що прагнув особистої влади, треті – зрадником. Одне безсумнівно – він був неабияким політиком, тонким дипломатом, високоосвіченою й талановитою людиною. Приймаючи рішення про перехід на бік шведського короля Карла ХІІ, Мазепа довго вагався і зважував два варіанти наслідків шведсько-російської війни: якщо переможе Росія, то українські землі можуть бути поділені між нею та її союзником – польським королем Августом ІІ, у випадку ж перемоги Швеції Україна могла б повністю увійти до складу Польщі або перейти під верховенство шведів. Прийнявши рішення, він у жовтні 1708 року розіслав козацькій старшині універсал, в якому пояснював причину союзу зі Швецією і закликав підтримати його. Та більшість козаків, селянство та міщани на цей заклик не відгукнулися. До загону Мазепи приєдналося лише кілька тисяч запорожців, з якими він і прибув 24 жовтня 1708 року до ставки шведського короля під Полтаву.

Іван Мазепа

Петро І, обурений поведінкою Мазепи, назвав його зрадником. Щоб обіцяні гетьманом Карлові ХІІ запаси харчів та зброї не дісталися шведам, він наказав Меншикову штурмувати гетьманську столицю Батурин. Взяти місто виявилося непросто, та після того, як козаки прилуцького полку на чолі з полковником І. Носом відкрили солдатам Меншикова таємний хід, ті увірвалися до Батурина. Частина мазепинців та комендант фортеці Чечель утекли, решта відчайдушно билися в очікуванні шведів. В результаті усе населення Батурина було знищено, а саме місто та припаси спалено. А духовенство 22 листопада 1708 року в Троїцькій церкві Глухова піддало анафемі гетьмана Мазепу. По всій Україні на дверях церков були вивішені оголошення про відлучення його від церкви. Прокляття над іменем гетьмана тяжіло майже два століття, його було знято лише у 1992 році.

Поразка шведської армії 8 липня 1709 року зруйнувала усі надії І. Мазепи. Йому не лишалося нічого іншого, як відступити із рештками війська Карла ХІІ. Діставшись Молдавії, пригнічений цими подіями 70-літній гетьман 22 вересня того ж року помер неподалік від Бендер, як писали його сучасники, – «від старості, втоми та горя». Тіло його перевезли до румунського міста Галац, де воно і було поховано в Святогорському монастирі.

Новим гетьманом Лівобережної України за рекомендацією Петра І на раді в Глухові було вибрано Івана Скоропадського (1646–1722). Він майже не чинив опору реформам царя, оскільки можливостей для цього у нього не було: гетьманську владу було обмежено російськими чиновниками, а у 1722 році, після створення Малоросійської колегії, вона стала практично номінальною.

Іван Скоропадський

Після смерті Мазепи його соратники на козацькій раді обрали гетьманом у вигнанні генерального писаря Пилипа Орлика (1672–1742). Він підписав з Карлом ХІІ угоду, за якою визнав вічний протекторат Швеції над Україною. А 5 квітня 1710 року було прийнято укладену Орликом конституцію, першу в Україні та і в Європі – «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького». В 1711 році, сподіваючись повернутися на батьківщину, він брав участь у поході кримських татар на Україну, а з 1714-го по 1720 рік жив у Швеції, отримуючи субсидії від шведського уряду. Після укладення мирної угоди між Росією та Швецією, боячись, що його видадуть царю, Орлик вирушив до Німеччини, побував у Польщі та Франції, безрезультатно намагаючись знайти там допомогу для боротьби з Росією. Врешті-решт гетьман у вигнанні опинився в Туреччині, звідки він ще довго писав маніфести різноманітним правителям, змальовуючи страждання українців під російським ярмом.

Пилип Орлик

Павло Полуботок (близько 1660–1724), що прийшов на зміну І. Скоропадському, намагався реформувати судову систему в Україні, боровся з хабарами та призначив інспекторів для спостереження за виконанням своїх наказів. Виступав проти обмежень українського суверенітету, за що його було ув’язнено Петром І у Петропавлівську фортецю, де він і помер. Але в історії він більше відомий своїм скарбом (величезною сумою в золоті, що складала один мільйон фунтів стерлінгів), який начебто було переведено до лондонського банку і досі не знайдено. Такою ж легендарною є й історія скарбів гетьмана Мазепи, які нібито було зарито за його наказом чи то в Батурині, чи то в Гончарівці, чи то під Бахмачем. Їх теж досі шукають любителі скарбів.