Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 1

Перше, що учинило молоде подружжя, се похід року 1397 на Галичину, щоб одібрати її од Угорщини. Се зроблено було без великого клопоту, і з сього часу (1397) Галичину рішучо прилучено було до Польщи.

Коли Ягайло підписував Кревську умову, не знати, чи думав він, що він робить. Адже ж виходило з тієї умови таке, що Литовського князівства більш не має на світі: усі литовські й руські землі переходять під польську корону, і на тому й край! Так польські пани й міркували собі, але иначе міркували на Литві. Тим то, коли через якийсь час до Вильна прислано було польських намістників, а королева Ядвіга зажадала дани з руських земель, як з свого віна, то на Литві счинився заколот. Коли Витовт показав той лист Ядвіги, де вона хоче дани, старшині руських і литовських земель, то всі в оден голос гукнули, що й вони й батьки їхні завжди були вільні, иншій державі не підлягали і ніякої дані Польщі не платили.

Скінчилася справа на тому, що Витовта „оголосили королем литовським і руським". Взагалі на долю Витовта випало боронити незалежности Литовського князівства. Ягайло й польські пани починають його боятись. Ще раніш, а саме у 1392 році, Ягайло уложив з Витовтом згоду і по тій згоді Витовт став Великим князем Литовським, а тут знов проголошують його „королем". Витовт був би зробив Литовське князівство самостійним, зовсім незалежним од Польщи, як би не страшна невдача 1399 року над річкою Ворсклою.

Діло було так, що року 1395 татарський хан Тохтамиш, прогнаний з орди, утік до Витовта із жінками своїми, усим добром і прихильними до його Татарами. Витовт, радий такій нагоді, схотів покористуватись тим і, наче допомагаючи Тохтамишові, задумав напасти на Орду і забрати під себе їхні землі. Кілька разів ходив він походом над Чорне море. Найбільший же похід був у 1399 році. Того року він з великим військом, де було 50 українсько-руських і литовських удільних князів та Тохтамиш із своїми Татарами, рушив на Київ, а звідтіль в теперішню Полтавщину, і там на річці Ворсклі стрів Тімур-кутлука (ворога Тохтамиша) з ордою. Як побачив Тімур-кутлук, що прийшло таке велике військо, то щоб прогаяти час, став умовлятися з Витовтом про замирення, а тим часом послав за підмогою до хана Ідики. Через три дні Ідика прийшов із своєю ордою, і тоді розпочалося люте бойовище. Татари перемогли, і Витовт мусів тікати; самих убитих князів рахують кілька десятків.

Ся битва наробила те, що Татари поруйнували Київську та Волинську землі аж до Луцька, забрали багато бранців, а Витовт не міг вже тепер так остро ставитись проти Польщи. Польські пани зараз за се ухопились і року 1401 зробили з'їзд у Вильні (приїхав туди і Ягайло). Написано було таку умову, що після смерти Витовта власть його і всі землі одійдуть до рук Ягайла, чи його наступників; а як що вмре раніш Ягайло, то Поляки не ставитимуть собі князя без згоди Витовта. Одно слово, Поляки спробували знову потвердити Кревську умову, але побачивши, що Витовт хоч і підписав нову угоду, а сам веде до того, щоб зробити Литовське князівство самостійним, знов роблять з'їзд.

1413 року у городі Городлі (на Бугу) зїхалися Витовт і Ягайло та пани з Корони (з Польщи) і з велик. князівства і тут склали так звану Городельську унію. По тій умові а-ні Польща, а-ні Литовське князівство не повинні були ніколи воювати між себе і одна без одної, а за-для усяких політичних і державних справ та за-для того, щоб обрати чи то Польського короля, чи Литовського князя, мусіли зїздитися на спільну раду, сейм. У Городлі Ягайло дав литовським боярам, але тільки католицької віри, права польської шляхти й польські герби; за ними затверджено було землі, що вони держали, і таким побитом зроблено було початок польщенню Литви.

Але як би там не було, Городельська умова багато вигідніша була для Литви, як инші раніш. Сією умовою признали, що Литовське князівство осібне, мусить мати свого осібного князя, а з Польщею тільки бути у тісному союзі.

Проте й Городельська умова, чи „унія", не дуже була по мислі Витовтови; він перестав їздити на сейми і задумав зовсім одділитись до Польщи. За-для того він почав перемовлятися з угорським королем (цісарем) Жигимонтом, що теж був проти того єднання Литви з Польщею.

З того всього вийшло те, що Жигимонт послав Витовтови королівську корону, з умовою, щоб він одкаснувся од Польщи і коронувався, як самостійний король. Витовт уже скликав був на ту коронацію у Вильно князів (між иншими був і московський вел. князь, Витовтів зять), посли царгородські, татарські та инші) і готував бучний бенкет, але Поляки провідали, перехопили імператорових послів, одняли корону і королівські клейноди, а через те й коронування не було. Через кілька тижнів Витовт впав з коня, забився і помер на 81 році життя, у 1430 році.