Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

Як скінчили допитувати, Гетьман промовив:

- Хай буде тако. Нехай укрепить нас Господь під його царською кріпкою рукою!

Потім прочитано царську грамоту - в ній царь обіцяв Україну в ласці держати і від ворогів обороняти. Посли покликав тепер Гетьман у церкву до присяги.

Гетьман з старшиною домагався, щоб посли московські присягли за царя, що він вольності й порядки України порушати не буде й ворогам її не оддасть на поталу. Такий порядок був у Польщі, - тай скрізь, де свобода має бути забезпечена, - що новий король у-сам-перед складає присягу на закони й права, що буде їх додержувати, а тоді народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати. На те бояре сказали, що вони сього не зроблять, бо Московський царь - „самодержець" і присяги своїм підданим не складає. Нічого не поміг і приклад, що так, мовляв, роблять Польські королі, що завжди козакам присягали. Але нехай - казали бояри - люде не бояться: царь їх не видасть і всі вольності й права оборонить та збільшить. Ся несподіванка дуже здивувала Гетьмана і старшину. Не знали, що робити. Вийшли з церкви і радилися на подвіррі Тетері. Послали до Бутурліна, щоб таки присягнув, иначе військо буде вагатися і не схоче цареви присягати. Посли стояли на свойому. Довго так тяглося. Нарешті Хмельницький і старшина, щоб помочи московської не втратити, згодилися присягнути й так і постановили, що пізніше вони пошлють до Москви своїх послів, і ті з царем і боярами умовляться про українські порядки, права і вольності. Після того посли московські вирядили своїх „стольників" і „стряпчих" по усіх містах і полках українських, щоб народ присягав Цареві. Київ присягав 14-го січня (января), але митрополит Сильвестер Кос і київське духовенство не хотіли присягати, бо дуже неприязно дивилися на те єднання і нічого доброго від нього не сподівались і аж силою видерли в них присягу; та й поміж старшиною знайшлися такі, що не схотіли присягати. 22-го січня (января) присягав Ніжин, де послів стрічав шуряк Гетьмана полковник Золотаренко, а 28-го й Чернигів. Звідтіль посли повернули до Москви. Ледве сталася присяга у Переяславі, як зараз склався чималий гурт таких старшин і козаків, що не хотіли йти у московське підданство; по-між ними такі старшини, як Сірко - був пізніше кошовим Запорожським, - він зібрав невдоволених і подався з ними за Дніпрові пороги; та й любий усьому козацтву полковник Богун з усім Побужжям не схотів теж присягати і цурався того єднання.

Хмельницький з старшиною став виряжати послів до царя і виробляти їм наказ, чого мають просити для війська і для України. Поїхав військовий судя Богданович і полковник Тетеря. До Москви приїхали в перших днях марта. Царь прийняв їх з великою честю. Посли передали йому грамоту Хмельницького, Гетьман в ній висловляв утїху, що Україна прийшла в союз з Московщиною і під зверхність Московського царя; просив, щоб царь потвердив права і вільности українського народу - як царські посли обіцяли, що дасть їм права більші ніж мали за князів давніх і за королів польських. Потім українські посли виложили перед боярами, чого хоче Гетьман і військо Запорожське.

„Статі Богдана Хмельницького”.

На підставі того уложено було так звані „статі Богдана Хмельницького", що потім ціле століття брали їх за підставу українського житя: які зміни потім не виходили, як не відмінялися відносини до Москви, то все покликувалися на ті „статі Богдана Хмельницького", що по ним має все бути, і по ним ніби то все ведеться.

Всіх статей було 23. Важніщі з них такі:

Права й вільности козацького й духовного стану людей потверджуються.

Всякі виборні уряди і суди мають одбуватися вільно, і ніхто до них не може мішатися.

Гетьмана вибирає військо свобідно.

Війська козацького має бути 60 тисяч.

Гетьман має право вести зносини з иншими державами.

Що сказати про сі „статті"? Писали їх козаки і думали про самих козаків. Вони вважали за Україну не всю землю, де живе український народ, а тільки ту землю, де по давнім умовам козаків з Поляками, мусили жити козаки: не всю землю по Сян в Галичині і по гірний Дунаєць і гірські Тисси в Карпатах, а тільки по Случ: воєводства Чернигівське, Київське та Браславське. Переяславські статті вмовлялись з царем тільки про волю козацьку, а „пашенного крестянина" зоставляли „должность обыклую отдавать его царскому величеству, какъ и прежде сего", значить, як було се за часів Польщі, проти якої уставали і „пашенні крестяне" вкупі з козаками. Ті шляхтичі, що верховодили канцелярією Хмельницького (тай й сам батько козацький був шляхтич!) не забули осібно написати в статтях переяславських про шляхту, що б вона „при своїх шляхетських волостях пробувала, як при королях польських бувало, і що-б на уряди судові, земські і городські, як і за Польщі було, вибирали шляхтичі, а не пашенні люде. Тільки козаки мали-б свій власний суд, - по сій умові!