Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. «Про присвоєння Москві почесного звання “Місто-герой”»

Незважаючи на героїчний опір, такі Міста-Герої, як Одеса, Київ, Севастополь, все ж були здані ворогу. Київ упав після грандіозного оточення армій Південно-Західного фронту. Оборонців Севастополя в критичний момент покинуло напризволяще командування. Через прорахунки планування трагічною виявилася доля першого десанту на Керченський півострів. Майже кожен випадок героїчної оборони не обходився без ганебних поразок та прикладів неадекватної поведінки керівництва.

Мінськ, Керч, Смоленськ німці захопили миттєво. Оборона кожного з цих міст не тривала і тижня.

Мінськ став Містом-Героєм тільки в 1974 році, як столиця «республіки-партизанки».

Керч, як і Новоросійськ, нагородили в 1973 році — до 30-річчя розгрому німців на Північному Кавказі та в Криму. Ключовим став дуже простий факт: під Новоросійськом воював майбутній генсек Леонід Брежнєв.

Смоленськ врешті-решт визнали Містом-Героєм після тривалих наполегливих клопотань місцевого обкому партії. До відома взяли обґрунтування, що Смоленськ здавна був воротами на шляху до Москви. Байдуже, що ці ворота виявилися «несправними» в 1941 році. Тулу відзначили також завдяки пробивному керівництву.

Цілій низці справді героїчних міст не дісталося зірки. Наприклад, безуспішними були всі спроби домогтися визнання Містом-Героєм Воронежа. Це прифронтове місто стримувало ворога довше, ніж Сталінград, і теж не було захоплене.

Брежнєв відмовився відзначити Містом-Героєм Курськ, хоча бої на Курській дузі дістали світове визнання.

Контрнаступ під Ростовим-на-Дону восени 1941 року був одним із перших, до того ж успішнішим за керченський десант. Але Ростовська область, як спадкоємниця козацького Дону, мала репутацію неблагонадійної.

За Харків у 1941–1943 роках відбулося чотири великі битви. Місто тричі переходило з рук у руки. Позатим, подвигів, достойних Зірки Героя, у цих боях радянське керівництво не зауважило.

Що було причиною такої вибірковості?

Формально нагорода мала лише символічний характер. Насправді ж — вона означала доступ до привілеїв. Адміністрації Міст-Героїв отримували щедрі матеріальні ресурси, зокрема краще товарне забезпечення. Обов’язковий матеріальний бонус істотно обмежував щедрість Компартії на похвалу.

Країна Рад не могла прогодувати надто багато героїчних міст. Тому відзначення розтягнулося на десятиліття, і не всі достойні міста дочекалися своєї зірки.

Якщо ми подивимося статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільші втрати у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РСФСР — більш ніж 70 % втрат. Це означає, що війна виграна, не хочу нікого ображати, але в основному за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації.

Суть міфу

Російський народ виніс на собі основний тягар війни.

Факти стисло

Перемога у Другій світовій війні над нацизмом є результатом дій не якоїсь однієї країни, а спільних дій усіх учасників антигітлерівської коаліції. Тому навіть постановка питання про «суверенну перемогу» силами однієї РФ є абсурдною: важливий був внесок кожного з цих народів. Водночас роль українців у цій репліці теж несправедливо применшена.

Факти докладніше

Звідки ж походить твердження, що саме «на РСФРР припадає 70 % втрат у Великій Вітчизняній війні»?

Офіційна позиція Кремля спирається на розрахунки групи російських військових істориків, згідно з якими впродовж 1941–1945 років у лавах Червоної армії і ВМФ воювало близько 34,5 мільйонів радянських громадян. Неповоротні втрати склали 8 мільйонів 668 тисяч 400 осіб, з них — 1 мільйон 376 тисяч українців (тобто 15,9 % від загального числа військових втрат СРСР або більше, ніж усі втрати США, Великої Британії та Польщі разом узяті). Насправді ж, за підрахунками незалежних істориків, військові втрати радянських збройних сил коливаються в межах 11–12 млн, з яких українців приблизно 2,5 мільйона, тобто 21–22 %.

Однак усе залежить від того, як рахувати: з а етнічною ознакою або за територіальним принципом .