Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Георгій Жуков як воєначальник і людина — постать вкрай складна і неоднозначна. З одного боку, незважаючи на відсутність достатньої загальної та військової освіти (чотири класи школи плюс кавалерійські курси командирів) і невисокий рівень особистої культури, він мав хист до військової справи, визначався сильною волею, жорстким, безкомпромісним характером, умінням цілеспрямовано йти до мети. З другого боку, його характеризують безжальні, жорстокі, часто несправедливі дії та вчинки, зокрема й щодо підлеглих.

Його важко звинуватити у боягузтві — він часто бував на передовій, де іноді власноруч «наводив порядок». Водночас він не рахувався з втратами, не беріг солдатські життя, але завдяки їм потрапив до пантеону радянських полководців і воєначальників періоду Другої світової війни як «зірка першої величини». Поряд із провалами і нищівними поразками йому належать і заслуги в успішних операціях Червоної армії. Проте цей успіх часто досягався не за рахунок високого рівня воєнного мистецтва, а багатократної переваги у силах і засобах.

Він далеко не у всьому був сильною та чесною людиною. Не позбавлений комплексу «Наполеона», він приписував собі чужі здобутки і заслуги. І мав слабкість до матеріальних речей та розкоші.

Заперечення особливо видатної ролі Жукова у війні, критика методів його роботи, звинувачення у великих втратах і хамському ставленні до підлеглих зустрічаються у спогадах багатьох маршалів і генералів, учасників війни. Іноді це пов’язано із заздрістю, з ревнощами до його слави, з особистими образами, але переважно такі звинувачення об’єктивні.

Після нападу Німеччини на СРСР, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу Червоної армії і члена Ставки Головного (Верховного) Командування, Жуков був направлений як представник Ставки для організації відсічі противнику спочатку на Південно-Західний, а потім — на Західний фронт. Однак організовані ним контрудари не покращили становища, а призвели до розгрому військ. Відхід Червоної армії перетворився на втечу. Колосальними виявилися втрати у живій силі, озброєнні та військовій техніці. Отже, з покладеними на нього завданнями Жуков не впорався.

Наприкінці липня його усунули з посади начальника Генерального штабу і призначили командувачем Резервним фронтом. Лише особиста прихильність Сталіна уберегла Жукова від повторення долі командувача Західним фронтом генерал-полковника Дмитра Павлова, розстріляного разом з групою інших генералів.

Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков під час параду на Красній площі, 24 червня 1945 р.

З жовтня 1941 до серпня 1942 року Жуков командував військами Західного фронту. 1942 рік виявився роком жорстоких поразок і величезних втрат. Тут Жуков проводив безперервні наступальні операції, які завершувалися невдачею чи провалом. Загальні втрати у Ржевсько-В’яземській операції склали близько 777 тисяч осіб — майже 75 % від чисельності військ до початку операції. Найкривавішими стали дві Ржевсько-Сичевські операції — у серпні та в листопаді — грудні 1942 року.

Але навіть після нерезультативних, з великими втратами наступів під Ржевом і Сичовкою Сталін наприкінці серпня призначає Жукова заступником Верховного Головнокомандувача і першим заступником народного комісара оборони СРСР. Одночасно у ролі представника Ставки ВГК його спрямовують на сталінградський напрямок. І хоча результати діяльності Жукова були вкрай скромними, саме за особисті «заслуги» у січні 1943 року йому першому від початку війни присвоєно звання Маршала Радянського Союзу.

Ще одна малоприваблива сторінка в біографії маршала — операція «Полярна зірка» (лютий — квітень 1943 року). Після прориву блокади Ленінграда він планує розгром німецької групи армій «Північ», звільнення Ленінградської області та створення передумов для успішного наступу в країни Балтії. Але операція завершилася провалом, а радянські війська зазнали важких втрат.

Після смерті Ватутіна Сталін наказав Жукову очолити 1-й Український фронт. 10 квітня 1944 року за звільнення Правобережної України Жуков удостоєний вищої військової нагороди — ордена «Перемога» за № 1.

Влітку 1944 року Жуков координував дії 1-го і 2-го Білоруських фронтів в операції «Багратіон». Головні заслуги у проведенні успішної операції, в результаті якої від ворога було очищено територію Білорусі, Жуков присвоїв собі, фактично відібравши їх в інших, зокрема у командувача 1-м Білоруським фронтом Костянтина Рокоссовського.