Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Через усі види кримськотатарських «добровольчих з’єднань» протягом війни пройшли 15–20 тисяч осіб. Між іншим, така кількість ніколи не була в лавах цих з’єднань одночасно. Також часто забувають, що у «татарських» батальйонах, окрім власне кримських татар, служили також представники інших національностей. Якщо ж спробувати виокремити самих лише кримців — то вийде 15–16 тисяч осіб, тобто 6,5–7 % всього кримськотатарського населення.

Така частка колабораціоністів є справді дещо більшою, ніж середні значення по окупованій частині СРСР. Проте цього недостатньо, щоб звинувачувати у «тотальному колабораціонізмі».

Такі обвинувачення також не враховують специфіку «малих народів», що повністю потрапили під окупацію. Адже тут у гру вступають суспільні настрої того часу: сподівання визволитися власними силами для малих народів були марними. Нацисти ж загравали із національними почуттями корінних мусульманських народів Радянського Союзу. У цьому контексті варто згадати, що 180 тисяч так званих «туркестанців» з подібних міркувань служили у Вермахті, хоча війна не докотилася до Центральної Азії.

Зрештою, в лавах Червоної армії кримських татар все одно воювало більше, ніж у різноманітних мілітарних і парамілітарних формаціях, пов’язаних із Вермахтом та окупаційною владою.

Максимальна кількість власне кримських татар у «татарських» допоміжних загонах усіх родів військ на кінець 1943 року складала 15–16 тисяч.

Кримськотатарський доброволець Вермахту танцює на Південному узбережжі Криму, літо 1942 р.

Найбільш боєздатна частина — 5–6 тисяч «гіві» — евакуювалася з Криму разом із 11-ю армією Вермахту і воювала поза півостровом.

З трьох тисяч особового складу батальйонів «шума» третину німці роззброїли і помістили в концтабори. Найвірогідніше, ця тисяча осіб потім усе одно потрапила до ГУЛАГу. Частина «самооборони» перейшла на бік партизанів, зокрема ціла рота А. Раїмова у повному складі.

Ще приблизно 3,5 тисяч чоловіків із «добровольчих формувань» евакуювали на захід при відступі Вермахту. Власне, інформатори Берії вважали, що «активних посіпак» вивезли до 5 тисяч, але решту, найвірогідніше, складали жінки і діти — всі вони з 14 по 26 квітня 1944 року були морем відправлені до портів Румунії та Болгарії.

Доля цих кримців склалася по-різному. Після цілого року різноманітних переформувань і передислокацій 2,5 тисячі зарахували до Бойової групи «Крим» Східно-тюркського з’єднання. Понад 800 осіб як «гіві» направили до 35-ї гренадерської дивізії. Решту зарахували до Волзько-татарського легіону у Франції та допоміжних підрозділів протиповітряної оборони. Отже, сукупно поза Кримом опинилося 8,5–9,5 тисяч чоловіків-колабораціоністів. До моменту капітуляції Німеччини з них дожили загалом 3,5 тисячі «добровольців». Решта загинула або зникла безвісти. По завершенні війни досить значну частину видали СРСР, де вони опинилися в ГУЛАГу.

У самому Криму залишилося приблизно 5,5 тисяч кримців-колабораціоністів, з яких у боях загинуло до тисячі осіб.

Відразу після вигнання нацистів з Криму держбезпека почала полювання на «антирадянський елемент», головним чином — на учасників воєнізованих формувань.

Згідно із поданням Берії від 5 липня 1944 року, всього заарештували 7 833 особи, в яких вилучено понад 15 тисяч гвинтівок та автоматів, понад 700 кулеметів та 5 мільйонів боєприпасів. Подальша доля цих людей, з яких майже 6 тисяч складали кримські татари, була очевидною — арешт, ув’язнення, табори.

Льотчик Амет-Хан Султан, кримський татарин, двічі Герой Радянського Союзу, 1945 р.

Отже, більшість колабораціоністів або загинули в боях, або понесли індивідуальну кару після війни. Дуже мало хто зміг уникнути покарання за співпрацю з ворогом. У радянської влади та її сьогоднішніх апологетів немає жодних підстав виправдовувати депортацію кримських татар «масовою співпрацею» з німцями. Усіх, хто мав бути покараний, покарали індивідуально.

Натомість від переселення не врятувалися родини і тих кримців, хто чесно служив у Червоній армії, так само як самі солдати й офіцери кримськотатарської національності не змогли повернутися з фронту на свою Батьківщину, в Крим (трохи докладніше про це у міфі 35).