Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Вояки Української повстанської армії організовували масові винищення неукраїнського населення, реалізовуючи свою політичну програму, яка передбачала створення моноетнічної держави, позбавленої національних меншин.

Факти стисло

Українська самостійна соборна держава — такою була мета боротьби українських повстанців, закріплена також і програмними документами. Про те, що її громадянами могли бути лише етнічні українці, мови не було. Більше того, українські підпільники проводили активну інформаційну роботу, спрямовану на представників різних етнічних груп, з метою долучити їх до спільної антинацистської чи антирадянської боротьби. В лавах УПА боролися не лише українці, але й представники інших національностей.

Факти докладніше

Українська повстанська армія створена в кінці 1942 року. Головними її організаторами стали керівники Організації українських націоналістів, а саме її бандерівського крила, тому програмні положення ОУН(б) лягли в основу політичної стратегії УПА.

Революційний провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою виник у лютому 1940 р. Вже у грудні він опублікував першу публічну заяву організації — «Маніфест» до українців та інших народів СРСР про спільну боротьбу за утворення національних держав. Головною метою у ньому проголошувалася боротьба проти радянського окупаційного режиму: «Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини» .

Ця боротьба мала принести всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі на свій розсуд. Її цілями також проголошували гідність і свободу людини, свободу совісті, віросповідань та переконань.

Жодних закликів чи то вимог до винищення будь-яких національних меншин маніфест не містив. Навпаки, він завершувався закликом до спільної боротьби усіх поневолених народів для розвалу радянської імперії. Ключове гасло боротьби українських повстанців наступного десятиліття — «Свобода народам! Свобода людині!» — сформульовано вперше саме в «Маніфесті» від грудня 1940 року.

У квітні 1941 р. у Кракові відбувся Другий великий збір бандерівського крила ОУН. Постанова цього збору стала програмою боротьби за незалежність України в умовах війни.

Як і у грудневому маніфесті, ряд положень наголошували на необхідності боротьби за самостійну Українську державу, за «свободу всіх народів, поневолених Москвою, та їхнє право на своє державне життя».

З національних меншин окремо у постанові згадувалися лише поляки та євреї. Зазначалося, що ОУН веде боротьбу лише проти тих польських угрупувань, метою яких є відновлення польської окупації українських земель.

Фрагмент звернення Головної команди УПА до росіян, червень 1943 р.

Щодо євреїв висувалося популярне ще з міжвоєнного періоду звинувачення у масовій підтримці ними комуністичного режиму. Але, поруч із цим, єврейські погроми націоналісти оцінювали як спробу відвернути увагу від головної мети — здобуття Української держави та від головного ворога — Москви. Тому боротьба з євреями мала вестися лише у тих межах, у яких вони виступали опорою комуністичного режиму. Жодних закликів до знищення усіх поляків, євреїв чи інших національних меншин саме за їхню етнічну приналежність постанова не містила.

Окремі положення постанов Другого великого збору конкретизували та розширили у складених у травні 1941 р. інструкціях, реалізація яких мала сприяти захопленню українськими націоналістами влади після відступу радянських військ під тиском німецької армії.

Ці вказівки так само не містили тези про знищення усіх представників національних меншин. У них проголошувалося гасло «Україна для українців», але воно означало, що влада в Україні повинна належати українцям, а не народам-окупантам, з якими слід боротися, доки вони не припинять окупацію українських земель.

Звернення командування УПА до народів Середньої Азії, червень 1943 р.

Йшлося про можливу ліквідацію небажаних польських, російських або єврейських діячів. Представників цих етнічних груп зараховували до підозрілих, оскільки вважали опорою колишніх окупаційних режимів — польського чи радянського.