Вольф Гайке - Українська дивізія «Галичина»

[33]Найправдоподібніше наказ про роззброєння Дивізії був виданий на особисте розпорядження Гітлера після обговорення ситуації на конференції в його квартирі у Берліні 23-24 березня 1945 року. На ній Гїтлер довідався про існування Української Дивізії і сказав:

- Ніхто не знає, що навколо робиться. На моє здивування, я щойно почув, що несподівано з'явилася українська СС-дивізія. Я абсолютно нічого не знав про цю українську СС-дивізію. Або ця частина є надійна, або ні. Тепер я навіть не можу творити нові формації в Німеччині через брак озброєння. Тому це ідіотизм давати озброєння українській дивізії, яка не є зовсім надійна. Я радше волів би забрати в неї зброю і створити нову німецьку дивізію. Я припускаю, що вона є першорядно озброєна, правдоподібно значно краще, ніж німецькі дивізії, які ми тепер творимо. […]

- Якщо вона складена з австрійських рутенців (Ruthenians), нічого не можна зробити, як тільки забрати у них зброю. Австрійські рутенці були пацифісти. Вони були вівці, не вовки. Вони були нещасливі навіть у австрійській армії. Вся ця справа - це помилка. […]

- Я не хочу твердити, що з цих чужинців нічого не можна зробити. Справді, з них щось можна зробити. Але на це потрібний час. Якщо б мати їх впродовж шістьох чи десятьох років та мати контролю над їхньою батьківщиною, як це мала стара монархія, очевидно, вони стали б добрими вояками. Але якщо їх взяти в час, коли їхня батьківщина є десь там далеко, - за що вони мають воювати? […]

- Завтра вранці я мушу найперше поговорити з райхсфюрером (Гіммлером). Він і так перебуває тепер у Берліні. Треба по-фаховому встановити, що можна докладно очікувати від такої формації. Якщо від неї не можна нічого сподіватися, тоді вона не має сенсу. Такі формації - це люксус, на який ми не можемо собі дозволити. - Hitler's Lagebesprechungen. Abendslage vom 23. Mдrz 1945 in Berlin (Fьhrerwohnung). Подано за George H. Stein. Hitler's Elite Guard at War 1939-1945 the Waffen SS; Cornell University Press - Ithaca, N.Y. (ст. 185-7).

[34]Клітманн також згадує про роззброєння Дивізії: "Коло 30 березня 1945 року Дивізія мусіла віддати велику частину своєї зброї, щоб нею озброїти з Італії відступаючі німецькі парашутні з'єднання. 3/4 квітня 1945 "наказом фюрера" вирішено, що 14. Waffen-Grenadier-Div. der SS має стати основою для 10-ої парашутної дивізії (10. Fallschirmjдger-Div.)" - Kurt Georg Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 195).

[35]В кінці 1944 року німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет як репрезентанта українського народу. Але вони наполягали, щоб УНК був складовою частиною російського "Комитета Освобождения Народов России", який очолював російський совєтський генерал Андрій Власов і був командувачем так званої Російської Визвольної Армії, від чого українці катеґорично відмовились. Тому щойно 12 березня 1945 року Юлій Розенберґ, райхсміністер східніх земель, потвердив рішення німецького уряду щодо створення Українського Комітету "як єдиного представника українського народу". У тій деклярації він також обстоював думку, "щоб українські військові частини зібрати разом в українську визвольну армію". Головою Українського Комітету (УНК), на пропозицію президента УНР А. Лівицького і інших провідних українських діячів, став генерал Павло Шандрук (заступниками - професор В. Кубійович і адвокат Олександер Семененко), якого президія УНК призначила 17 березня 1945 року командувачем Української Національної Армії. Президія УНК видала свою деклярацію до громадянства (дивись додаток ч. 5), а генерал Шандрук видав окрему відозву до українських вояків.

Генерал Шандрук уважав своїм першим обов'язком перевести 14-ту ґренадирську дивізію зброї СС (українську ч. 1) в Українську Національну Армію. Він також робив заходи для створення 2-ої української дивізії, на командира якої призначив полковника Петра Дяченка. Вже 28 березня відбулася присяга близько 1 900 її вояків в Німеку під Берліном.

До Української Дивізії генерал Шандрук прибув разом з д-ром Фріцом Арльтом, референтом східніх справ у головному управлінні СС, 17 квітня до запасного полку у Фелькермаркті, а 19 квітня - до штабу Дивізії на фронті.

Попереджений д-ром Вехтером та д-ром Арльтом, командир Дивізії генерал Фрайтаґ зустрів генерала як свого начальника та прийняв і виконав формально його розпорядження щодо зміни назви Дивізії на "1-шу Українську Дивізію". Під час перебування в Дивізії генерал Шандрук провів вперше присягу вояків Дивізії "на вірність Українському Народові й Українській Державі", яку у його приявності здійснив о. М. Левенець. При настоюванні генерала Шандрука та підтримці Вехтера і Арльта, генерал Фрайтаґ видав 27 квітня розпорядження, в якому говорилося, що "на випадок офіційної капітуляції Німеччини… коли Східній фронт буде передано большевикам, Дивізія негайно пробивається якнайшвидше в тил до англо-американців".