Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Роботи Альбрехта Альта і Мартіна Нота показали, зокрема, що поділ і послідовність епох (епоха Патріархів — Єгипетське рабство — завоювання Ханаана) штучні".

Резюмуючи згідно з тезами Альбера де Пюрі роботи сучасних тлумачів, пані Франсуаза Сміт, декан протестантського факультету в Парижі, пише: "Останні історичні дослідження звели до рівня фікції класичні уявлення про вихід з Єгипту, завоювання Ханаану, національну єдність Ізраїлю напередодні вигнання, точні кордони; біблійна історіографія дає відомості не про те, про що вона розповідає, а про тих, хто її укладав: теологів, що прийшли до одночасно монотеїстичної і етноцентричної ідеї наприкінці вигнання — в IV столітті до н.е."

Джерело: Ф. Сміт. Протестанти, Біблія і Ізраїль після 1948 року. 'Ля Леттр', листопад 1984 р., № 313, с. 23.

Пані Франсуаза Сміт-Флорантен зробила особливий упор на міфі про обітницю в книзі "Незаконні міфи. Нарис про землю обітовану" (Женева, 1994).

Альбер де Пюрі продовжує: "Більшість тлумачів вважали й вважають обітницю, дану патріархам, у її класичному вираженні (Буття, 13/14—17,15/18—21) виправданням: post eventum завоювання ізраїльтянами Палестини або, ще більш конкретно, розширення влади Ізраїлю при Давиді. Іншими словами, обітниця була вставленою у розповідь про патріархів, щоб зробити цю "епоху предків" прелюдією і провіщенням золотого століття Давида та Соломона.

Ми можемо тепер дати загальний опис походження міфу про обітницю:

1. Обіцянка землі, що розуміється як обіцянка осілості, була дана спочатку групам кочівників, які жили в умовах посушливого клімату і сподівалися прижитися в яких-небудь придатних для перебування областях. У цій формі обітниця могла бути частиною релігійної та фольклорної спадщини багатьох різних племінних груп [3] Читання священних текстів Близького Сходу показує нам, що всі тутешні народи одержували подібні обітниці від своїх богів, які обіцяли їм землі від Месопотамії до Єгипту із проходом через землі хетів. У Єгипті на стелі в Карнаці, спорудженої Тутмосом III між 1480-м і 1478 роками до н.е. на відзначення перемог, здобутих їм на шляху від Гази через Мегіддо й Кадеш до Кархемишу на Євфраті, бог заявляє. "Я віддаю тобі моїм велінням землю уздовж і поперек. Я прийшов і дозволив тобі вразити землю Заходу". На іншому кінці "квітучого півмісяця", у Месопотамії, на 6-й табличці "Вавилонської поеми творіння" бог Мардук закріплює за кожним його жереб" (стих 46) і, щоб скріпити Союз, наказує побудувати Вавилон і його храм. (Р. Лабі. Релігії Близького Сходу. Файяр, 1970, с. 60). Поряд з іншими богами хети оспівували Арінну — богиню сонця: Ти стежиш за схоронністю небес і землі, Ти встановлюєш кордони країн (там же, с. 557). Якби жиди не одержали такої обіцянки — тоді вони дійсно були б виключенням! .

2. Обітниця, дана кочівникам, мала на меті не політичне та військове завоювання області або всієї країни, а осілість на обмеженій території.

3. Спочатку обітниця, про яку нам повідає книга Буття, була даний не Яхве (богом, що вступив до Палестини разом з "групою Виходу"), а ханаанським богом Елом в одній із його місцевих іпостасей. Тільки місцевий бог, власник території, міг дозволити кочівникам осісти на його землях.

4. Пізніше, коли осілі кочові племена змішалися з іншими і утворили "народ Ізраїлю", древні обітниці дістали новий вимір. Осілість була досягнутою метою, а обітниця отримала тепер політичне, військове та "національне" значення. Перетлумачена у такий спосіб обітниця стала розумітися як пророкування остаточного завоювання Палестини, як провіщення та виправдання імперії Давида".

"У той час як обітниця, дана кочівникам, мала на увазі осілість плем'я вівчарів і сходив, безсумнівно, до епохи "ante eventum", не можна сказати те ж саме про обітницю, розширеній до "національних" масштабів. Виходячи з того, що "ізраїльські" племена об'єдналися лише після їхнього приходу в Палестину, перетлумачення обітниці, даної кочівникам, в обітницю політичної влади повинне було відбутися post eventum. Таким чином, обітниця книги Буття 15/18-21, яку пророкує влада богообраного народу щодо всіх територій, розташованих "від ріки Єгипетської (води Аріш) до Великої Ріки — Євфрату", і щодо всіх живучих на них народів, це явно vaticinіum ex eventu ( пророцтво — прим. перекладача) , натхненне завоюваннями Давида.