Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Це визнання мало тим важливіше значення, через те що в безлічі "свідчень очевидців" стверджувалося про існування газових камер у цих таборах, а "реконструкція газової камери" в Дахау найбільше вражала відвідувачів, особливо американців.

На Нюрнберзькому процесі сер Харлі Шоукросс 26 липня 1946 року згадав "газові камери не лише в Освенцімі і Треблінці, але й у Дахау" (МВТ, т. 19. с. 4563).

Мізансцена музею в Дахау дозволяє обманювати не тільки тисячі дітей, яких привозять, щоб втовкмачити їм догму про Голокост, але й дорослих, таких як домініканський священик отець Мореллі, що написав в "Землі розпачу" (1947, с. 15):

"Я глянув очима, повними жаху, крізь лиховісне вічко, через яке нацистські кати могли бачити муки нещасних, котрих вбивають газом".

Навіть колишні в'язні Бухенвальда і Дахау дозволили переконати себе легендою, яка ретельно пеститься. Великий французький історик Мішель де Буар, почесний декан факультету в Кане, член Інституту й колишній в'язень Маутхаузена, заявив в 1986 році:

"У монографії про Маутхаузен, яку я випустив в 1954 році, я двічі згадав про газові камери. Тепер прийшов час роздумів — і я запитав себе: а звідки в мене взялося переконання, що в Маутхаузені була газова камера? Не під час мого перебування в цьому таборі, тому що ні я, ні будь-хто інший не підозрювали, що вона може там бути. Значить, я обзавівся цим “багажем” після війни. Потім я помітив, що в моєму тексті, у той час як у більшості моїх тверджень я спираюся на посилання, їх немає, коли мова йде про газові камери".

Джерело: " Уест-Франс", 2 і 3 серпня 1986 року, с. 6.

Жан-Габріель Кон-Бендіт уже написав: "Будемо ж боротися за руйнування цих газових камер, які показують туристам у таборах, де, як тепер відомо, їх не було, інакше нам не будуть більше вірити навіть у тих випадках, у яких ми впевнені".

Джерело: "Ліберасьон", 5 березня 1979 року, с. 4.

У фільмі, що показували в Нюрнберзі суду та всім обвинувачуваним, була єдина газова камера — у Дахау.

26 серпня 1960 року Брошат від імені Мюнхенського інституту сучасної історії (просіоністської орієнтації) написав у газеті "Ді Цайт": "Газова камера в Дахау ніколи не була добудована й ніколи не діяла".

З літа 1973 року табличка перед душем пояснює: "Ця газова камера, замаскована під душову, ніколи не працювала" і додає, що ув'язнених, присуджених до отруєння газом, відправляли на Схід.

Сіоністська ідеологія тримається на дуже простому постулаті: у книзі Буття (XV, 18–21) написано:

" Господь уклав завіт з Авраамом, сказавши: потомству твоєму даю Я землю цю від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату".

Виходячи з цього, не задаючись питанням, у чому полягає завіт, кому була дана обітниця і чи була богообраність безумовною, сіоністські керівники, навіть якщо вони агностики або атеїсти, оголошують: Палестина дарована нам Богом.

Навіть урядова ізраїльська статистика показує, що серед ізраїльтян 15 % віруючих. Це не заважає 85 % ізраїльтян стверджувати, що ця земля дарована їм Богом… в якого вони не вірять.

Величезна більшість сучасних ізраїльтян не є віруючими ні на практиці, ні за переконаннями, і різні "релігійні партії", які грають, проте, вирішальну роль у державі Ізраїль, об'єднують лише незначну меншість громадян.

Цей уявний парадокс пояснює Натан Вейншток у своїй книзі "Сіонізм проти Ізраїлю" (Вид. Масперо, 1969, с. 315): "Рабинський обскурантизм тріумфує в Ізраїлі лише тому, що сіоністська містика втрачає значення без посилань на релігію Мойсея. Позбавтесь концепцій "богообраного народу" і "обітованої землі", і основи сіонізму зваляться. Тому релігійні партії парадоксальним чином черпають свою силу від сіоністських агностиків як своїх спільників. Внутрішня зв'язність сіоністської структури Ізраїлю жадає від його керівників посилення влади духовенства, тому обов'язковий курс Закону Божого до шкільних програм включила за ініціативи Бен-Гуріона соціал-демократична партія Мапай, а не релігійні партії".

" Ця країна існує як здійснення обітниці, даної самим Богом. Було б забавним вимагати від неї доказів її легітимності. Така основна аксіома, сформульована пані Голдою Меїр".