Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Хілберг визнав, що не було такого наказу Гіммлера. (4.861–864). "Бехер у своєму свідченні, імовірно, відтворював його по пам'яті, так що немає потреби використовувати в точності слова, ужиті Гіммлером"(4.867).

Знову: Хілберг сказав, що Бехер сказав, що Гіммлер сказав…

У результаті довгих історичних досліджень, проведених ученими різного походження під тиском критики ревізіоністів, директор Інституту сучасної історії Національного центру наукових досліджень пан Франсуа Бедаріда підбив підсумок цих робіт з "Оцінки числа жертв Освенціму": "Колективна пам'ять тримається за цифру 4 мільйони — ту, котра на підставі радянського звіту фігурувала дотепер в Освенцімі на пам'ятнику жертвам нацизму, однак у Єрусалимі музей Яд ва-Шем вказував, зі свого боку, що ця цифра набагато перевищує реальну".

Після війни за роботу узялися вчені. У результаті їх терплячих і ретельних досліджень з'ясувалося, що цифра 4 мільйони не має ніякої серйозної основи й не може бути збережена.

Трибунал, що спирався на свідчення Ейхмана, залишився при думці, що політика знищення привела до смерті 6 мільйонів жидів, з яких 4 мільйони загинули в таборах. Якщо опиратися на останні роботи та на саму надійну статистику, наведену в книзі Рауля Хілберга "Знищення європейських жидів" (Файяр, 1988), ми одержимо цифру загиблих в Освенцімі порядку одного мільйона. Сьогодні всі фахівці сходяться на загальному числі жертв від 950–000 до 1,2 мільйони".

Джерело: "Ле Монд", 23 липня 1990 року.

У дійсності в німецькому виданні своєї книги Ж.Прессак ще раз знизив цифру до 600000 і її перегляд, очевидно, не закінчений.

Проте й після того, як офіційне число жертв в Освенцімі-Біркенау знижено із чотирьох до одного мільйона, продовжують повторювати ту ж саму загальну цифру: 6 мільйонів знищених жидів. Дивна арифметика: 6–3=6.

Про те, що "остаточне вирішення" жидівського питання відносилося лише до післявоєнного періоду, свідчить і "Коричнева папка", яка датується літом 1941 року. Її розділ, що має назву " Директиви щодо вирішення жидівського питання", уточнює: "Всі заходи, що стосуються жидівського питання на окупованих східних територіях, можуть бути застосовані лише після війни, коли жидівське питання в Європі знайде своє загальне вирішення".

Джерело: P.S.702. Генрі Моннерей. "Переслідування жидів у східних країнах за даними Нюрнберзького процесу". C.D.J.C.1949.

Все це жодним чином не пом'якшує злочини Гітлера. Насправді йдеться про заклик звернутися до очевидних фактів, від яких не можуть відвернутися навіть самі затяті прихильники тези про "знищення": Гітлер протягом двох останнього років війни, після Сталінграда, був доведений до розпачу — союзники своїми бомбуваннями зруйнували його центри воєнної промисловості, дезорганізували транспорт. Він був змушений мобілізувати нові ресурси, втративши свої заводи, і не був одержимий фатальною для його військових зусиль ідеєю знищити військовополонених, що були в його розпорядженні, і жидів — замість того, щоб змусити їх працювати, нехай у нелюдських умовах, на своїх підприємствах. Навіть Поляков у своєму "Катехізисі ненависті" (с.3) підкреслює це абсурдне протиріччя: "Було б більш рентабельно використовувати їх на найважчих роботах, тримати їх у резерві". Пані Ханна Арендт також показує безглуздість подібної операції:

"Нацисти робили щось прямо-таки марне, якщо не шкідливе для самих себе, коли в розпал війни, незважаючи на брак будматеріалів і прокату споруджували величезні та дорогі фабрики знищення і організовували транспортування мільйонів людей… У наявності протиріччя між цим образом дій і вимогами війни, що надає всьому цьому підприємству божевільний та химерний характер".

Джерело: Ханна Арендт. Тоталітарна система. Париж, 1972, с. 182.

Але найбільш дивним є те, що такі витончені автори, як Поляков і Ханна Арендт, настільки затемнили свої мозки своїми апріорними установками, що не поставили під сумнів свої сюрреалістичні гіпотези та не звернулися до документів і фактів.

В Освенцімі-Біркенау перебували потужні підприємства фірми Фарбен-Індустрі (хімічні), Сіменс (транспорт), Портланд (будматеріали). У Моновиці (один з таборів-супутників Освенціма) працювали 10000 ув'язнених, 100000 цивільних робітників і 1000 англійських військовополонених.

Джерело: Німецькі злочини в Польщі. Варшава, 1946, т.1, с.37.

З 1942 по 1944 рік з 39 таборів-супутників Освенціма 31 використовував ув'язнених як робочу сила, 19 з них у більшості жидів, 25 січня 1942 року Гіммлер послав наступну директиву генеральному інспекторові концтаборів: