Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

"Шановні юристи в усьому світі соромилися нюрнберзької процедури. Безсумнівно, суддя Роберт Джексон, американський голова з боку обвинувачення, відчував такі ж почуття. Це випливає з його особистого щоденника, який я читав.

Я мав привілей отримати доступ до "Спогадів" судді Джексона в Бібліотеці Конгресу. Незабаром після того, як президент Трумен доручив Робертові Джексону керувати американськими суддями на процесі в Нюрнберзі (у травні 1945 року), стало відомо про американські плани атомних бомбардувань. Це погано в'язалося із завданням, дорученим Джексону: переслідувати від імені націй інших за такі ж дії. Джексон усвідомлював, що США мають намір зробити ще більший злочин"(33.9392 і 9394).

Посилаючись на книгу Альфкуса Томаса Мейсона про Харлана Фіске Стоуна "Стовп закону" (Харлан Фіск Стоун був головним суддею Верховного Суду США), адвокат Крісті цитував сторінку 715 цієї книги: лист Стоуна директорові журналу "Форчун", у якому не тільки дезавуюється подібна процедура, але говориться навіть, що мова йде про "лінчування на вищому рівні" (5.995–996), с.716.

Суддя Веннерстрем, член Верховного суду США, голова одного із трибуналів (23.5915/5916), був настільки обурений цією процедурою, що відмовився від призначення і повернувся до Америки, де він висловив свої заперечення через газету "Чикаго трибюн": 60 % осіб, що керували процесом, були жиди, перекладачі також.

"Що стосується головних обвинувачуваних, Хесса, Штрейхера, Поля (Höss, Streicher, Pohl), то їх катували" (23.5919).

Оскільки за статутом Нюрнберзького суду як докази приймалися будь-які заяви союзників, радянський звіт про Катинь, що обвинувачував німців в убивстві 11000 польських офіцерів, був прийнятий переможцями як справжній і беззаперечний доказ 8 серпня 1945 року.

Джерело: документ СРСР 54 у томі 39 Міжнародного військового трибуналу (с.290.32).

Радянський генеральний прокурор Руденко міг би сказати, що відповідно до статті 21 Статуту Нюрнберзького трибуналу цей звіт "не може бути оскаржений" (XV, с.300).

…13 квітня 1990 року міжнародна преса повідомила, що злочин у Катині зробили Берія і радянська влада. Професор Навілль із Женевського Університету зробив ексгумацію трупів і виявив у їхніх кишенях документи 1940 року, які показують, що страта була зроблена саме тоді, коли німецьких військ у Смоленську ще не було.

Щоб дотримуватися нашої теми "Основні міфи держави Ізраїль", ми більш уважно дослідимо одну з тих антиістин, які й зараз, через півстоліття, спричиняють найбільше спустошень у сучасному світі, а не тільки на Близькому Сході: "міф про 6 мільйонів знищених жидів" став догмою, яка виправдує і освячує (для чого й вживається саме слово "Голокост") будь-які дії держави Ізраїль у Палестині, на всьому Близькому Сході, в США, а з їхньою допомогою — у всій світовій політиці, ставлячи Ізраїль вище всіх міжнародних законів.

Нюрнберзький трибунал додав офіційний характер цій цифрі, що не перестає з тих пор бути основою для маніпуляцій громадською думкою в пресі, у літературі та кіно, навіть у шкільних підручниках.

Але ця цифра спирається лише на два свідчення, Хеттля і Вісліцені. От що заявив Хеттль:

" У квітні 1944 року — сказав суддям у Нюрнберзі обер-штурмбанфюрер д-р Вільгельм Хеттль, помічник начальника бюро секції IV центральної служби безпеки Рейха, — оберштурмбанфюрер СС Адольф Ейхман, якого я знав з 1938 року, розмовляв із мною в моїй квартирі в Будапешті… Він знав, що союзники вважають його військовим злочинцем, тому що у нього на совісті тисячі жидівських життів. Я запитав у нього, скільки, і він відповів мені, що, хоча це число є великою таємницею, він мені його скаже, тому що за відомостями, якими він володіє, можна зробити наступний висновок: у різних таборах знищення були вбиті близько 4 мільйонів жидів, і ще два мільйони знайшли смерть у інший спосіб".

Джерело: Нюрнберзький процес, том IV, с.654.

А от що сказав другий: "Він [Ейхман] казав, що буде стрибати та сміятися в могилі, тому що думка про те, що в нього на совісті п'ять мільйонів чоловік, буде для нього джерелом незвичайного задоволення"(там же).

Про цих два свідчення сам пан Поляков ( найактивніший прихильник теорії Голокосту — ред ) говорить:

"Можуть заперечити, що цифру, підкріплену настільки недосконалим чином, варто вважати підозрілою".

Джерело: "Журнал історії другої світової війни", жовтень 1956.

Нью-йоркська жидівська газета "Дер Ауфбау" від 30 червня 1965 року відзначає, що до цієї дати 3.375.000 чоловік висунули вимоги відшкодування шкоди, завданої за часів панування Гітлера.