Роже Гароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Анрі Роллен виявив два джерела, якими скористалися на початку століття плагіатори, що діяли за вказівкою російського міністра внутрішніх справ фон Пліві:

1) Памфлет, написаний у Франції в 1864 році Морісом Жолі проти Наполеона III "Діалог у пеклі між Монтеск'є та Макіавеллі", з якого абзац за абзацом була відтворена вся критика диктатури імператора, стосується будь-якої диктатури.

2) Брошура російського емігранта Іллі Ціона проти міністра фінансів графа Вітте, озаглавлена "Куди веде Росію диктатура Вітте" (1895), що у свою чергу була плагіатом з пасквілів, об'єктом яких напередодні 1789 року був де Калонн і які можна застосувати до будь-яких зв'язків міністрів фінансів з міжнародними банками. У цьому випадку Плеве зводив рахунки з Вітте, якого ненавидів.

Цей поліцейський роман низького жанру, на жаль, широко використовується (зокрема, рядом арабських країн, що я неодноразово засуджував). Це дає привід сіоністам відкидати всяку критику їхньої політики на Близькому Сході і їхніх групах тиску в усьому світі, ототожнюючи її з подібними фальшивками.

Тому, ризикуючи стомити читача, що поспішає довідатися висновків, минаючи кропітку роботу з вивчення доказів, ми не будемо висувати жодної тези без посилання на джерела.

Підіб'ємо підсумки того, що може сказати критична історія, без її сакралізації за допомогою міфів, поставлених на службу політиці.

Виходячи із своєї расистської ідеології Гітлер, з перших своїх політичних виступів, обрав жидів як другу мішень після комунізму, знищення якого він уважав своєю головною місією (що на довгий час забезпечило йому індульгенції та поступки "західних демократій" — від надання промисловцями засобів для переозброєння Німеччини до зрадництва політиками цілих народів, як це було зроблено в Мюнхені). Приводи для боротьби проти жидів були, щоправда, суперечливими: з одного боку, Гітлер стверджував, начебто Жовтнева революція була справою жидів і загрожувала Європі встановленням у ній комунізму за співучасті жидів, розвивав тему "жидобільшовизму" як втілення світового комунізму і у той же час таврував жидів як втілення світового капіталізму.

Уже в програмі НСДАП говорився: "Жид не може бути співвітчизником" (P.S. 1708). Таким чином, з німецьких націй виключалися чимало її синів, що прославилися у всіх областях культури, від музики до науки, під тим приводом, що вони були юдейського віросповідання, тобто релігія змішувалася з расою.

Виключаючи цим дивовижним актом із числа німців поета Гейне та гіганта думки Ейнштейна, Гітлер 16 вересня 1919 року в листі своєму другові Гемліху вже визначив те, що називав своєю "кінцевою метою" — "усунення жидів". І він прагнув цієї кінцевої мети до самої смерті, ведучи одночасно боротьбу проти більшовизму, що закінчилася його поразкою.

Це "усунення жидів", один з постійних факторів його політики, знаходило різні форми залежно від мінливості його кар'єри.

Після приходу Гітлера до влади, його міністр економіки підписав із сіоністським Жидівським агентством угоду від 28 серпня 1933 року про "перевезення" (жидівською "хаавара") німецьких жидів до Палестини.

Джерело: Брошат, Якобсен, Краусник. Анатомія держави СС. Мюнхен, 1982, т. II, с. 263.

Двома роками пізніше Нюрнберзькі закони від 15 вересня 1935 року зробили частиною законодавства статті 4 і 5 програми Партії, складеної в Мюнхені 24 лютого 1920 року, про громадянство Рейха і "захист крові" (як це зробили католицькі королі Іспанії в XVI столітті під приводом захисту "чистоти крові" від жидів і маврів). І ті та інші надихалися біблійними прикладами Ездри і Неємії. Ці закони дозволяли видаляти жидів з державної служби та з важливих посад у громадянському суспільстві, забороняли змішані шлюби і надавали жидам статус іноземців.

Дискримінація стала ще більш жорстокою в 1938 році після Кришталевої ночі. Приводом для неї стало вбивство молодим жидом на ім'я Гріншпан 7 листопада 1938 року радника німецького посольства в Парижі фон Рота. За нацьковуванням нацистської преси в ніч із 9-го на 10 листопада почалося справжнє полювання на жидів, розгарбування і погроми їхніх магазинів з биттям вітрин (звідси назва: традиційний переклад — "Кришталева ніч", більш точний — "Ніч битого скла").

Баланс був сумним. "Розграбовано і зруйновано 815 магазинів, 171 будинок, 276 синагог, 14 інших пам'ятників жидівської громади, арештовані 20 000 жидів, сім арійців, три іноземці, 36 убитих і 36 поранених"

Джерело: Доповідь Гейдріха Герінгу від 11 листопада 1938 року. Нюрнберзький трибунал, IX, с. 554. Герінг та інші обвинувачувані визнали документ справжнім.