Олександр Гогун - Як «народні месники» мстили народові - Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни.

Попри очевидну суб'єктивність свідчення певні тенденції Бройтигам визначив досить точно: значна частина населення, особливо в Західній Україні й Прибалтиці, сприйняла німецьку владу як менше зло порівняно з вигнаними комуністами.

Крім того, нацисти здебільшого просто зобов'язували населений пункт "виставити" старосту, бургомістра, певну кількість поліцейських (зазвичай з розрахунку 1 поліцай на 100 мешканців). Члени сімей поліцейських були заручниками нацистів — їх репресували, якщо поліцай переходив до партизанів. Навіть більше, нацисти робили заручниками й самих працівників допоміжної поліції: у разі, якщо їхні товариші по службі "зраджували начальство", інших поліцейських відправляли в табори або й розстрілювали. За збір і здачу німцям урожаю відповідав (часто життям) передусім староста, а потім усе село. Певною мірою заручниками стало все населення окупованої території Рейхскомісаріяту України.

У будь-якому разі воєнно-поліційний і адміністративно-господарський колабораціонізм набрав на окупованих совєтський землях великих масштабів уже з літа 1941 року.

Це стурбувало керівників совєтського партизанського руху. Наведемо характерний

"Наказ НКВД УССР № 3320/СВ про заходи з ліквідації фашистської адміністрації на тимчасово окупованій противником території Української ССР.

30 листопада 1941 р.

Установлено, що німецькі загарбники, тимчасово окупувавши території областей УССР, організовують у селах, містечках і містах власну фашистську адміністрацію (у сільських місцевостях призначають старост, старшин і поліцейських, у містах і селах міського типу — голів міських управ, бургомістрів, комендантів, начальників поліції та інших чинів) […]

Весь цей контрреволюційний, фашистський і бандитський непотріб веде активну боротьбу з партійним, комсомольським, совєтським і колгоспним активом і всіма совєтськими патріотами, які залишилися на захопленій противником території, видає їх ґестапо, організовує пошуки партизанів, грабує і тероризує місцеве населення тощо. Діяльність цих фашистських виродків здійснюється зовсім безкарно з нашого боку. Наші органи, організовуючи й керуючи партизанською, диверсійною та розвідувальною роботою в тилу у ворога, не надають достатньої уваги викоріненню місцевої фашистської адміністрації у тимчасово захоплених німцями районах, навіть у прифронтовій смузі.

Наказую:

1. Негайно організувати систематичне, повсюдне, і передусім у найближчому тилу противника, винищення фашистської адміністрації та її майна, особливо старост, бургомістрів, керівників поліцейських органів і агентури Гестапо.

2. Використовувати для цієї мети всі наявні та винайти нові додаткові агентурні можливості. Широко використовувати для цієї мети партизанів, диверсійні групи та розвідаґентуру з виконанням ними інших завдань.

3. 3 наявної агентури всіх відділів і управлінь, а також за рахунок нових вербувань створити спеціяльні тергрупи кількістю три-п'ять осіб для виконання завдянь з винищення фашистської адміністрації.

4. Скласти план роботи, в якому передбачити конкретні об'єкти й виконавців. Ретельно пропрацювати вказівку зі всім оперскладом, покликаним виконувати цю роботу, після чого вказівку разом із планом повернути мені.

Втілення плану в життя розпочати негайно, не чекаючи спеціяльних вказівок, регулярно доповідаючи про результати виконаної роботи в кінці кожної п'ятиденки.

5. Начальникові Першого управління НКВД УССР капітану держбезпеки тов. Леонову й начальнику 4-го відділу НКВД УССР підполковникові тов. Любітову забезпечити щоденний контроль, керівництво й допомогу оперативному складу при виконанні цих завдань.

Заступник народного комісара внутрішніх справ УССР полковник Савченко" 17.

Документ датовано 30 листопада — тої миті Вермахт знаходився біля стін Москви й Ленінграду, а Україна вже стогнала під нацистським чоботом. Здавалось би, першочергові завдання партизанів, підпільників, диверсантів, "тергруп кількістю три-п'ять осіб" полягали в ударі по комунікаціях і складах противника, а також у добуванні розвідінформації про ворога. Це був, справді, критичний момент не тільки совєтсько-германської, але всієї Другої світової війни — необхідно було хоч якось послабити тиск Збройних сил Третього Рейху на совєтськом фронті.

Проте, як бачимо, репресивні органи навіть 30 листопада 1941 року, коли доля самої Батьківщини висіла на волосині, були стурбовані винищенням "зрадників і запроданців Батьківщини".