Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

(1868—?), протоієрей. Походив з с. Лимани Ізюмського повіту Харківської губернії. Закінчив духовну семінарію, прийняв сан 17.01.1892, з 1903 р. — священик Кубанської пластунської бригади російської армії, під час Першої світової війни обіймав посаду полкового священика 123-го піхотного Козловського полку та благочинного 31-ї піхотної дивізії російської армії. Був нагороджений Золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці, палицею та всіма орденами до ордена Святого Володимира 3-го ступеня з мечами. У 1918 р. — панотець 55-го (пізніше 42-го) пішого Валкського полку та благочинний 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави, з травня 1919 р. — 3-го пішого Подільського полку ДАУНР, з 21.07.1919 — Волинської групи ДАУНР, з кінця 1919 р. — Збірної (згодом 2-ї) Волинської дивізії АУНР. Учасник Першого Зимового походу. Був одружений, мав 4 дітей. Подальша доля невідома {512} 512 509. ЦДАВОу. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. -С. 122–124. .

(1887 — травень 1971), священик. У 1918 — навесні 1919 р. був панотцем 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії ДАУНР, згодом — штабів Правобережного та Холмського фронтів ДАУНР, влітку 1919 р. — при штабі ДАУНР, із серпня 1919 р. — Київської групи ДАУНР. Восени 1919 р. захворів на тиф та залишився у Вінниці в одній із лікарень. По одужанні виїхав на Волинь, де став священиком у с. Митиці. Залишився на території Радянської України. Один з ініціаторів відродження Української автокефальної православної церкви, керівник українських парафій на Волині та Поділлі. Навесні 1921 р. заарештований ЧК, невдовзі звільнений. У 1922 р. брав участь у Всеукраїнському соборі православної церкви у Києві, під час якого висвячений на єпископа УАПЦ. Був єпископом у Вінниці. У лютому 1924 р. на пропозицію митрополита УАПЦ Литовського виїхав до США, де став архієпископом, а згодом митрополитом УАПЦ. Мешкав у м. Філадельфія (США), похований на цвинтарі Баунд-Брук, США {513} 513 510. Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто, 1969. — Кн. 1. — С. 310–313. .

Посвячені ікони Святої Покрови 2-го кінного полку ім. І. Мазепи, 1922 рік. Посередині — протопресвітер Армії УНР Павло Пащевський, навколо нього — інші українські військові священики (фото з приватної колекції)

Влітку 1920 р. в Армії Української Народної Республіки почався процес перевірки серед особового складу офіцерських звань зі старої російської чи австро-угорської армій, а також надання відповідних українських старшинських рангів. При цьому кожний старшина окремим наказом офіційно зараховувався на дійсну українську військову службу. Загалом до липня 1923 р. було зараховано та підвищено до наступних рангів понад 2000 старшин Армії УНР. Переважна більшість активного українського військового елементу дістала старшинські звання. Але не всі з тих старшин, що служили в Армії УНР, були зараховані на українську військову службу. До списків української старшини не потрапили:

а) командири Армії УНР, які загинули протягом 1917–1920 рр. (передбачалося, що згодом вони будуть зараховані окремими наказами — посмертно);

б) деякі вищі командири (генерал-хорунжі та полковники, наприклад — Петро Дяченко, Олександр Недзвецький, та ін.), які зараховувалися до складу Армії УНР окремими (персональними) наказами;

в) колишні офіцери російської армії (переважно зі складу білогвардійських або Червоної армій), які різними, часто випадковими шляхами потрапили до Армії УНР влітку-восени 1920 р. й потому, вийшовши на інтернування, одразу облишили її;

г) українські старшини, які протягом кінця 1920–1922 рр. (але ще до моменту свого зарахування на дійсну військову службу) фактично дезертирували з Армії УНР: повернулись на батьківщину, брали участь у партизанських рейдах або вступили на навчання до вузів Чехословаччини і Польщі;

д) випускники 3-го та 4-го випусків Спільної військової школи, яким надавалися старшинські ранги протягом серпня 1923 — червня 1924 рр.

За наказом Головного отамана Симона Петлюри, з 30 червня 1924 р. припинялися будь-які подальші підвищення у старшинських рангах «аж до часу розпочаття Українською Армією і Фльотою воєнних дій на УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ».