Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

У цьому реєстрі не згадано випускника школи старшину 5-ї Херсонської дивізії Левка Костянтиновича Славіковського (Словіковського, 18.02.1900 р. н.), який під час боїв у листопаді 1920 р. потрапив у радянський полон. Однак юнакові якимось чином вдалося втекти та дістатися до Польщі. У 1923–1924 рр. Л. Славіковський служив у польській армії, а потому працював урядовцем у податному уряді Польщі. Під час Другої світової війни він вступив до німецької армії, де перебував аж до 15.05.1945, а пізніше опинився в українському таборі для переміщених осіб у Шляйсгайм {368} 368 367. ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1588. .

Трагічно склалася доля Петра Маринича, народженого 16 січня 1899 р. у м. Ічня Чернігівської губернії, який у листопаді 1919 р., на відміну від багатьох інших новоспечених хорунжих, прибув до місця свого призначення — полку Морської піхоти. Рештки цієї частини на початку Першого зимового походу було згорнуто у сотню 2-го (згодом 29-го) куреня Збірної Київської дивізії. У складі його П. Маринич брав участь у Першому зимовому поході, кампанії 1920 р. і Другому зимовому поході. Його життя, як і багатьох інших вояків 4-ї Київської дивізії Армії УНР, обірвалося під Базаром 22 листопада 1921 р. — він був розстріляний більшовиками серед 359 інших військовополонених {369} 369 368. ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 5228. — С. 323. .

Зауважмо, що тільки 17 старшин зі 163-х — тобто 10 %, після випуску залишилися на службі в Армії УНР. Але тут не враховано померлих від тифу, загиблих під час Першого зимового походу та в боях 1920 р., полонених і розстріляних ворогом тощо (наприклад, у списку загиблих, поранених і залишених хворими вояків Запорізької дивізії під час Зимового походу згадується хорунжий Охрименко; але чи це — Охрименко Василь, який закінчив Спільну військову школу, чи якийсь інший — невідомо).

Сьогодні вже неможливо встановити, хто з випускників школи загинув у боях грудня 1919 — листопада 1920 р., а через це, відповідно, — не потрапив до списків кавалерів нагород або підвищених до наступних рангів. Є дані лише про загибель у той час трьох хорунжих Армії УНР: Іванова Івана, Тржепеля Михайла та Леймана Андріяна.

Чимало випускників школи розійшлося по домівках. Так, відома доля хорунжого Миколи Харуся, 1898 р. н., який після випуску був призначений до 1-го полку Морської піхоти. На початковому етапі Харусь брав участь у Першому зимовому поході, але потім повернувся додому — до м. Гриців Волинської губернії. За станом на 1926 р. був зареєстрований як колишній петлюрівець у місцевому відділку ДПу. Подальша його доля невідома {370} 370 369. ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 9. — С. 220. . Один з товаришів Харуся по випуску — колишній юнак-чотовий Іван Березюк, 1891 р. н., також на 1926 р. числився у реєстрах ДПУ за місцем проживання — ум. Троянів. Інших даних про нього немає {371} 371 370. ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 15. — С. 13. .

Із 16 випускників Спільної (Житомирської) військової школи — старшин Армії УНР 1920–1923 рр. докладніші відомості є лише про долю двох. Перший, Іван Винник (1898—10.03.1985), уродженець м. Долина на Бойківщині, учасник двох Зимових походів, в еміграції став знаним громадсько-політичним діячем. Помер у Нью-Йорку, похований на цвинтарі Баунд-Брук {372} 372 371. Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк, 1985. — Ч. 4. — С. 86; Дороговказ. — Торонто, 1969. — Ч. 44. .

Другий — старшина Антін Конкель (у документах його прізвище часто помилково записували як «Конкін») — чех за національністю та римо-католик за віросповіданням. Не виключено, що саме він був прапороносцем школи, яскраво описаним у спогадах Антоненка-Давидовича. У Дієвій армії УНР він служив з 15 березня 1919 р. як козак 4-го полку Січових Стрільців. З 4 квітня навчався у Житомирській юнацькій школі, по її закінченні був призначений до Гайдамацької бригади, на чолі якої стояв отаман Волох. Дезертирував з неї, коли зрозумів, що Волох хоче перейти на бік червоних, і 15 грудня 1919 р. був інтернований поляками. Потому вступив до 6-ї Січової дивізії Армії УНР, у лавах якої 11 листопада 1920 р. був поранений. 1922 р. виїхав до Чехословаччини. В подальшому підтримував стосунки з урядом УНР в еміграції {373} 373 372. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 89–90. .

Залізні хрести за Зимовий похід і бої отримало тільки шестеро юнаків Спільної військової школи: Коваленко Василь, Роніс Михайло, Кукшин Ларіон, Пасічніченко Тихон (усі — у складі Збірної Запорізької дивізії Армії УНР), Шевчук Трохим та Гайківський Петро (у складі Збірної Волинської дивізії Армії УНР). З них троє згодом закінчили Кам’янецьку спільну юнацьку школу (Коваленко, Кукшин та Роніс — 1-й випуск 1921 р.), а Трохим Шевчук за бойові заслуги був одразу підвищений з юнаків до рангу поручика Мазепинського кінного полку Армії УНР. Інші двоє залишалися у своїх полках підстаршинами. Відома подальша доля лише одного з них — Петра Гайківського (народився 13.01.1897 у с. Кричунове на Поділлі). У 1930 р. він закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах і працював інженером {374} 374 373. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942. — С. 148. .