Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Розв’язання цих проблем тривало близько чотирьох років, хоч адміністративна реформа була проведена за лічені місяці. Так, уже в 1781 р. було скасовано адміністративно-територіальний поділ, а старі полки об’єднано у кілька намісництв. 1796 р. намісництва розділилися на повіти, які увійшли до складу Малоросійської губернії. У 1802 р. зникла Малоросійська губернія, а замість неї постали Полтавська та Чернігівська.

Скасування військово-полкового устрою в Малоросії викликало певні труднощі, адже переписувати козаків до намісництв було недоцільним. Тим паче, щоб отримати права однодворців, козаки мали відслужити в російській армії 15 років. Переведення козацьких родин до стану однодворців відбувалося за умови, коли хоча б один її представник — батько чи хтось із синів — ішов на військову службу. Права надавалися всій родині.

Царським указом від 28 червня 1783 р. з козаків 10 Малоросійських полків створювалося 10 легкокінних полків, у складі б ескадронів кожний (по 138 вершників в ескадроні). До них вливалися й рештки 3 Охочекомонних полків — колишньої гетьманської гвардії. 6 лютого 1784 р. легкокінні полки було перейменовано на карабінерні. Козаки у їх лавах мусили відбути на військовій службі 15 років, а залишаючись ще на 5 років, нагороджувалися додатковим чином. Останнє виявилося надзвичайно привабливим для козацтва. Дослужитися протягом 20 років до чину вахмістра (найвищий підофіцерський чин) для письменної та вправної людини не становило проблеми. Проте у відставку ці військові виходили вже з першим офіцерським ЧИНОМ — прапорщика, а разом з цим отримували і спадкове дворянство {29} 29 29. Там само. — С. 2. .

Слід зауважити, що жодний з українських істориків не досліджував питання реорганізації Малоросійських козацьких полків у легкокінні, а потім карабінерні. Звертаючись до цієї теми, автори часом припускаються багатьох помилок, зокрема стверджують (без посилань на факти чи джерела), що 15-літня солдатчина була важким тягарем для малоросійського козацтва.

Дослідник початку минулого століття О. Г. Мартинов ретельно ознайомився з державними актами та документами полкових канцелярій того часу, і в історії 12-го драгунського Стародубівського полку (колишнього Стародубського козацького), змальовує зовсім іншу картину умов служби козаків. По-перше, автор доводить, що реорганізація полків тривала аж до середини 1785 р., причому весь цей час козаки залишалися по домівках. Зібравшись нарешті у полки, вони поводилися зовсім не як безправні солдати:

«Ескадронний командир оселявся або у заможньому маєтку, або у будинку якого-небудь дворянина-поміщика, а солдат розміщав у селян, де вони і мешкали, як дрібнопомістні дворяни, не зобов’язані ніяким зборам, ніякою службою, за винятком тих випадків, коли їм доводилось утримувати караули біля помешкання командира полку або генерала» {30} 30 30. Там само. — С. 3. .

По-друге, у сформованих легкокінних полках широко розцвіла корупція: за негласною домовленістю полковники та ескадронні командири привласнювали всі кошти, які виділялися для утримання та харчування підлеглих. За це солдатам дозволялося всіляко знущатися з тих селян, у будинках яких вони розміщувались: примушувати їх годувати себе, прибирати, прати тощо. Між офіцерами (частина яких була колишньою козацькою старшиною) та козаками встановилося настільки тісне порозуміння, що, за висловом Мартинова «рука руку мила» {31} 31 31. Там само. — С. 2–4. .

Офіцерський склад карабінерних полків був наполовину українським, наполовину російським, хоча під час формування полків планувався, як український. Річ у тім, що старшина украй неохоче вступала до карабінерів, адже й без того автоматично отримувала дворянство, та й у її середовищі виявилося мало людей, фізично готових до військової служби. Саме тому карабінерні полки довелося поповнювати офіцерами зі сторони, здебільшого росіянами (серед офіцерів-українців, які у час скасування полкового устрою служили у російській армії, так само знайшлося небагато охочих вступити до карабінерів). У зв’язку з катастрофічною нестачею офіцерського складу царський уряд дозволив приймати офіцерами навіть малоросійських урядовців (канцеляристів, суддів тощо), але це не допомогло справі.

Принцип переформування Малоросійських козацьких полків у легкокінні, а потім карабінерні досі залишається недослідженим. Козацькі полки перед реформою мали такі назви: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Полтавський, Переяславський, Прилуцький, Миргородський, Лубенський та Гадяцький. Згідно з указом від 28 червня 1783 р. було сформовано 10 легкокінних полків з назвами: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Переяславський, Лубенський, а також — Глухівський, Сіверський, Софійський та… Тверський.