Михаил Грушевский - Історія України-Руси. До початку ХІ віка

Обставина ся, що більша частина української території, і то як раз найщедрійше обдарована природою, підпадала кілька разїв повному спустошенню під впливом кочовиицького натиску, мала величезний вплив на всю українську кольонїзацію. Вона викликала величезні рухи серед української людности, піддержувані й збільшувані до того ще й спеціальними суспільними й полїтичними моментами. Коли східно-полуднева частина української території, степовий пояс ставав кочовищем азійських орд, а передстеповий підпадав їх руїнним нападам на осїлу людність, ся остання відливала відси в краї північні й північно-західнї, лїпше захищені горами, лїсами й болотами. Але як тільки минав ся, або бодай слабнув турецький натиск, то потомки еміґрантів, і просто, маси людности з тих північних і північно-західнїх країв без стриму сунули в пусті й небезпечні, але богаті дарами природи полудневі краї, здобували їх знову для осїлої кольонїзації, й житє закипало тут горячим ключем. На памяти історії знаємо кілька таких великих, більших і меньших приливів і відливів, не кажучи за дрібнїйші: відплив української людности з степів і передстепових країв під натиском Печенїгів в Х в. і новий рух в степи в серединї XI, коли ослабла печенізька орда; новий відлив з кінцем XI в. під натиском Половців, і новий рух у степи в XII в. з упадком половецької сили і хижости; татарська туча XIII в., що приносить страшенне знищеннє всьому українському Поднїпровю, і кольонїзаційні успіхи XIV-XV в., коли Татарська орда в роскладї й усобицях тратила всяку активність і силу; кримські спустошення кінця XV й першої половини XVI в., що в пустку обертають всю українську передстепову територію, і новий кольонїзаційний рух, що з розвоєм вонєних сил української людности (козаччини) посуваєть ся в спустошені простори з кінцем XVI і в XVII віцї.

Від другої половини XVI в. слабне натиск турецьких орд, але соціальні, полїтичні й національні причини викликають нові великі хвилювання серед українській людности. Зріст паньського господарства й погіршеннє селянських обставин викликають масовий рух селянства з північних і західнїх частин в східнї й полудневі части України в XVI-XVII в., що повторяєть ся потім знову в XVIII і навіть в XIX в., коли українські селяне втїкачі залюднюють величезні простори Чорноморя (Новоросії), Бесарабії й Кавказа. Соціальні й національні рухи українські, війни України й за Україну приводять до масових переходів української людности на схід, де вона кольонїзує землї на вододїлї Днїпра й Дону й басейн Донця (XVII в.). Сї рухи і війни приводять в другій половиш XVII в. до повного спустїння великих просторів на правім боцї Днїпра і в басейнї Бога, і вони наново кольонїзують ся потім протягом XVIII в. Зруйнованнє Сїчи приводить до української кольонізації кавказького Чорноморя, і т. д.

Отсї зміни, сї кольонїзаційні хвилювання, флюктуації мали великий вплив на українську етнїку, полишили гдубокі слїди в фізіономії української народности. Вони протягом столїть, рядом таких пертрубацій неустанно вимішували українську людність, приводячи її до одностайнїйших форм. На мові се видко найвиразнїйше: старі архаічні діалекти зацїлїли тільки по окраїнах, найменьше зачеплених сими кольонїзаційними хвилями — сї архаїзми стрічаємо в західнім, гірськім, і північнім — лїсовім поясї; решта українських діалектів мають уже закраску пізнїйшу, новотвірну, і дуже мало ріжнять ся між собою, тим часом як старі діалекти відріжняють ся і від них і між собою дуже значно. Яких чотири пяті української людности говорять тепер сими новійшими діалектами, що й дають головний тон українській мові, і лягли в основу лїтературного язика. Вони — результати сього в и м і ш а н н я української людности, яке рідко де у якого народа мало місце в таких величезнах розмірах.

Те саме що з мовою, дїяло ся з антропольоґічними прикметами, з матеріяльною культурою і з духовим надбаннєм народа. Вони стрічались, перехрещувались, модифікували ся і в сих змінених формах розходили ся на широких просторах української кольонїзації. Повної одностайности вийти, розумієть ся, з того не могло, але вийшла велика подібність, якою визначаєть ся український етноґрафічний тип і досї на переважній части своєї території. Таку етноґрафічну подібність при такій великій території і великій числености також не часто можна стрінути. Масові рухи осягнули те, що було б не можливо при браку одностайної полїтичної організації, при слабких внутрішнїх зносинах, при ґеоґрафічнім відокремленню значних частин етноґрафічної території. Рухи сї безперечно причинили ся до удержання серед української людности почутя своєї народньої близькости, одности, взагалї національного почутя, при всїх некористних обставинах для його розвитку.