Михаил Грушевский: Історія України-Руси. До початку ХІ віка

Як побачимо низше, середнє Поднїпровє з усякою правдоподібністю можна вважати, правітчиною нашого народу. З великою словянською міґрацією східно-словянські племена, що увійшли в склад нашого народу, опанували майже всю теперішню етноґрафічну територію. Правда, ся перша кольонїзація не вдержалась від разу на своїх займанщинах; значні частини наших країв залюднювали ся вдруге, в третє і в четверте, але все залюднювали ся нашою людністю, або з повною перевагою нашої кольонїзації. Є вправдї теорія, немовби східна частина сеї кольонїзації належала до ведикоросийської ґрупи, пізнїйше виселилась, а її місце зайняла українська колонїзація з Волини і Галичини; я буду ще низше говорити про сї здогади, тепер тільки зазначу, що ся теорія не має за собою нїяких реальних доказів, і не в однім розмннаеть ся з очевидними фактами. Від часів словянського розселення історія нинїшньої української території стає історією українського народу. Страти понесла наша кольонїзація головно на заходї — на пограничну з Поляками, Словаками, Уграми і Волохами, на їх користь. Колись вона не обмежала ся там вузьким гірським поясом; на півночи і на полудни території з мішаною людністю простирали ся широко, заходили може і в Семигородську височину і в наддунайські краї (на лївім боцї Дунаю). Але протягом віків українська людність відпливала з заходу на схід, ослаблюючи свої західнї границї — даючи можнїсть західнїм сусїдам розширяти ся на її рахунок. За те дещо придбала на сходї, — з усякою певністю можна се сказати за кавказьке побереже і Крим (кольонїзація найповійших часів).

Кольонїзаційні пертурбації стояли в тїсній залежности від фізичних прикмет території, що в сїй точцї і в иньших мали превеликий вплив на економічну, культурну і полїтичну історію нашого народа, і на саму етнїчну еволюцію його. Тут зберу коротко тільки головні моменти:

На заходї карпатський гірський пояс, а на півночи лїсовий, з непрохідними нетрами і болотами, обидва мало приступні для живійших зносин, мало ввідні для людського житя, були найбільш консервативними частями, де найбільше заховувало ся і досїзаховалось останків колишнього. Вони не грали нїколи особливо визначної ролї в полїтичнім і культурнім житю, але мали важне значіннє, служачи сховищами, резервоарами, куди збирала ся людність з слабше захищених країв і переховувала ся в небезпечних часах.

Степовий пояс на полудні служив широким шляхом з Азії в Европу, де без кінця товклись ріжні кочовничі орди в своїм вільнім і невільнім походї зі сходу на захід. Осїла словянська кольонїзація тільки часами, уривком опановувала степи і аж до останнїх часів (XVIII-XIX в.) не могла міцно присвоїти. Степи отже не мали в cїм часї тої важної ролї в культурнім розвою, яку мали перед тим і тепер могли б мати по ґеоґрафічним своїм обставинам — як приморська територія і яr вигідний сухопутний міст з передньої Азії до полудневої й західньої Европи; навпаки, вони стали тепер небезпечним, шкідним суcїдом і для дальших земель, а часто, завдяки небезпечному сусїдству з ними, лежали пустинею і переходові, передстепові простори.

Посереднї краї між степом і „лїсовою стороною” — галицька площа, полуднева Волинь, середнє Поднїпровє і Подонє вигодами зносин і всякими господарськими прикметами самою природою були призначені для головної ролї в культурнім і суспільнім розвою нашого народа. Але що близше сходу, Азії, тим дальше на північ заходять границїстепу і небезпечного передстепя, забираючи у осїлої кольонїзації сї благословенні простори. Кольонїзація Подоня не була трівкійшою від чорноморських побережних степів. Само середнє Поднїпровє жило трівожним, небезпечним житєм і переживало від часу до часу сильні кольонїзаційні лихолїтя і катастрофи. Головні культурні центри його сидїли на підлїсю, і тут на пограничу безпечного лїсу і богатого, вигідного передстепя найсильнїйше жило і держало ся українське житє — культурне й полїтичне. Сам Київ уже лежить в лїсовім поясї, на його полудневій границї, але й він — то передова кріпость українського культурного житя, і на нього набігають степові хвилї, а часом і заливають його.

Дальше на захід — було безпечнїйше, бо дальше від Азії, від степу, близше лїсу, між лїсом і горами. Тому в Галичинї й на Волини могла неперервано держати ся культурна і суспільно-полїтична традиція українського житя. Але воно не мало тут відповідних обставин, щоб розвинутись широко. Не раз, коли і Поднїпровє падало під натиском неприхильних обставин, Волинь і Галичина виратовували, переховували українське житє до лїпших часів; але тільки на Поднїпровю, в сїм натуральнім центрі нашої території, розвивалось воно широко, вибухало ясним огнем.