Михаил Грушевский: Історія України-Руси. XI - XIII вік

Важнїйші збірки документального матеріалу XII-XIII віку такі: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civilis, opera G. Fejér, до XIII столїтя належать т. II, III. 1-2, IV. l-З, V. 1-3, VI. 1-2, VII. 1-5, 1829-41 (при цитатах сей кодекс означаю буквою F., римська цифра значить том, а арабська по нїй — частину); Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G. Wenzel, т. I-XII (Arpádkori uj okmánytár — Monumenta Hungariae historica diplomataria т. VI-XIII, XVII, XVIII, XX, XXII, 1860-74 (сей кодекс означаю буквами C. A.); Codex diplomaticus patrius hungaricus (Hazai okmánytár), т. I-VIII, 1865-1891 (означаю його буквами С. Р.). Окрім сих великих дипльоматарів загального характеру містять документи з руської території поменьші або спеціальнїйші збірки, як Diplomatarium comitatus Sarosiensis, eruit Wagner, 1780; Mihalyi I. Máramarosi diplomák a XIV es XV századból („Мармарошські документи XIV-XVI в."), 1900; Sztaray család oklevéltára 2 т. (Архів родини Стараі, властителїв c. Стара в Землинськім ком., документи землинської й Ужської ст.); Zichy család okmanytára (Архив родини Зічі); Hazai oklevéltár (Архив до історії вітчини) 1234-1536, вид. Nagy L, Deák F., Nagy G., Пешт, 1879 (м. и. з Землинської й Ужської столицї, до історії родини Dessewffy). Вкінцї Levéltári kutatások (Архівні, розвідки) А. Комаромі, (Komáromy) в Történelmi Tár 1903, що містять чимало документального матеріалу з руських комітатів.

В першім виданню моєї Історії я подав був в примітках реґести з документів до території Угорської Руси. Замість доповняти їх і розширяти, постановив я сим разом їх вилучити: їх збірку, доповнену й продовжену до пол. XV в. задумую видати осібно, спільно з дром Томашівським, що від студий сучасної Угорської Руси останнїми часами звернув ся до її історії (результатами його занять Угорською Русию мав я спромогу покористувати ся при сїм, другім виданню книги).

До угорських слів, що трапляють ся низше, треба пояснити що до вимови: неакцентоване а вимовляєть ся близько як о, акцентоване о як ов, é переважно як ей, ö як и, ? як ив, ü як фран. u, ? як фран. uv, ch (в старій транскрипції) і cs в сучасній читають ся як ч, сz яr ц, s як ш, sz як c, zs як ж, gy як дь, Іу, ny, ty -як ль (жайже й), нь, ть.

15. Лїтература монґольсько-татарської міґрації.

Ґрандіозні монґольські завойовання були описані сучасниками і пізнїйшими письменниками в численних творах хинських, турецьких, перських, арабських, словянських, західньо-европейських; їх довгий (але неповний) реєстр див. при книзї Гамера. З оріентальних джерел найбільш важне: для першого похода в Кіпчак сучасні звістки ібн-ель-Атіра (виїмки з нього в II т. Ученых Записок т. І и III отд. петерб. академії і у Тізенгаузена, як низше); піднесу, що його оповіданнє дуже близько згоджуєть ся з руськими оповіданнями про перший прихід Монґолів на Чорноморє); для иньшого головним джерелом служить перський "Історичний збирач" великого визира монґольської держави Гулагідів Рашід-ед-діна († коло 1318 р.), споряджений на підставі урядових актів і монґольських джерел; в цїлости він досї не переложений: французький переклад Quatremere Bachid-ed-Din Histoire des Mongols de la Perse, 1836 обіймає тільки історію Гулагу; росийський переклад уривків з нього подав Березїн в Ж. М. Н. П. 1853, V і 1855, IX (про походи на Русь), в Трудах восточ. отдЂл. археол. общ. т. XIII і Записках йогож т. XIV. З пізнїйших компіляцій згадаємо монґольські Алтун-тобчі ("Золоте скороченнє") в рос. перекл. вид. в VI Трудів вост. отд., і Ssang-Ssetsen, нїм. перекл. Шмідта вид. в Петербурзї", 1829, турецька комп. Абульґазі, новий франц. перекл. Desmaisons, Спб., 1875. Хинські джерела зібрані і використані в давнїйших працях: Іоакинеа Бічуріна Собраніе свЂдЂній о народахъ средней Азіи й Исторія первыхъ четырехъ хановъ изъ дома Чингизова, 1829, Васїлєва Исторія и древности восточной части средней Азіи (Записки археол. общ. IV), Bretschneider Notices of the mediaeval geography and history of central and Western Asia drawn from Chinese and Mongol writings, 1876, йогож Chinese mediaeval travellers, 1875, Stanislas Julien Documents historiques sur les Tou-Kioue, 1877, Imbault Huart Recueil de documents sur l'Asie centrale (Bibliot. de l'Ecole des langues orientales, v. XVI, 1881), Rosny Les peuples orientaux connus des anciens Chinois d'aprés les ouvrages originaux, 1881. Вірменські джерела — Delaurier Les Mongols d'apres les historiens armeniens (Journal Asiatique, 1858) і Патканова Исторія Монголовъ по армянскимъ источникамъ Спб., 1873-4. Виїмки з арабських джерел про монґольську орду в Европі — Тивенгаузенъ Сбориикъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды, Спб., 1884. З західнїх джерел найважнїйші для нас подорожі Пляно Карпінї (1245-7) і Рюйсброка (1253), бо містять важні звістки про чорноморські степи (видані в IV т. Recueil de voyages et de memoires publié par la Societe de Géographie, IV, 1839), і звістки принесені з Руси на Лїонський синод — у Матвія Парижського (Chronica majora t. IV в Scriptores rerum britannicarum), також сучасні листи в Monum. Germ. hist. Scr. XXVIII і в Annales Burtonenses (Monum. Germ. hist. Scr. XXVII).

Про руську повість про перший прихід Монґолів була вже мова вище — c. 243. Про похід 1237 p. на Рязань маємо осібну повість, втягнену в скороченню в Лаврентиєвську лїт., а в цїлости звістку з пізнїйших збірників (надрукована з варіантами у Срезневского СвЂдЂніа и замЂтки ч. XXXIX). Про дальший похід на Поволже маємо осібні верзії в Лаврент. і 1 Новгородській. Зовсїм самостійне оповіданнє Галицько-волинської, що головно займаєть ся українськими землями.