Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

Йому неприємно було, що десятирiчна дитина питиме пиво, але що ж поробиш. Девi вiдкупорив пляшку, хильнув прохолодної гiркуватої рiдини, але проковтнув її з зусиллям. Похитавши головою, вiн повернув пляшку батьковi.

- Не хочу пива.

- Вiдкрий банку персикiв.

Банка персикiв не може вгамувати спрагу в таку суху пiвденну спеку, але вибору в них не було. Попоївши, Бен лiг, дбайливо прикривши апаратуру вологим рушником. Вiн глянув мигцем на Девi i, переконавшись, що хлопчик не хворий i сидить у затiнку, швидко заснув.

* * *

- А хто-небудь знає, що ми тут? - спитав Девi спiтнiлого вiд сну батька, коли той знову збирався спуститися пiд воду.

- Чому ти запитуєш?

- Не знаю. Просто так.

- Нiхто не знає, що ми тут, - сказав Бен. - Ми дiстали в єгиптян дозвiл летiти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетiли так далеко. I не повиннi знати. Це ти запам'ятай.

- А нас можуть знайти?

Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. Дiти завжди бояться, що їх спiймають на гарячому.

- Нi, прикордонники нас не знайдуть. З лiтака вони навряд чи помiтять нашу машину. А суходолом нiхто сюди не добереться, навiть на вiллiсi. - Вiн показав на море. - I звiдти нiхто не прийде: там рифи...

- Невже нiхто-нiхто про нас не знає? - тривожно запитав хлопчик.

- Я ж кажу, що нi! - роздратовано вiдповiв батько. Але раптом зрозумiв, хоч i пiзно, що Девi непокоїть не страх бути пiйманим, вiн просто боїться лишитися сам. - Ти не бiйся, - промовив Бен грубувато, - нiчого з тобою не станеться!

- Зривається вiтер, - сказав Девi, як завжди тихо i надто серйозно.

- Знаю. Я пробуду пiд водою лише пiвгодини. Потiм пiднiмусь, заряджу нову плiвку i опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.

"Треба було йому про це нагадати", - подумав Бен, занурюючись у воду разом iз принадою з конини. Принаду вiн поклав на добре освiтлену коралову гiлку, а камеру встановив на виступi. Потiм вiн мiцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його вiдiрвати.

Закiнчивши цю справу, Бен вiдступив у невелику нiшу на якихось десять футiв вiд принади, щоб захистити себе ззаду. Вiн знав, що акул не доведеться довго чекати.

У срiблястому просторi, там, де корали переходили в пiсок, їх було вже п'ять. Вiн мав рацiю. Акули прийшли зразу ж, почувши запах кровi. Бен завмер, а коли видихав повiтря, то притискував клапан до корала за спиною, щоб пухирцi повiтря, лопаючись, не сполохали акул.

- Пiдходьте! Ближче! - заохочував вiн риб.

Але їх i не треба було запрошувати.

Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кiшка, а за нею двi чи три акули тiєї ж породи, але меншi. Вони не пливли i навiть не ворушили плавниками; вони летiли вперед з великою швидкiстю, наче сiрi ракети. Пiдiйшовши до м'яса, акули трохи звернули вбiк, на ходу вiдриваючи шматки.

Вiн зняв на плiвку все: наближення акул до цiлi, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них болiли зуби, пожадливий пакосний укус найогидливiше видовисько, яке йому доводилось бачити в життi.

- Ах ви гади! - сказав вiн, не розкриваючи губiв.

Як i кожен пiдводник, вiн їх ненавидiв i дуже боявся, але не мiг не захоплюватись ними.

Вони з'явилися знов, хоч ролик його плiвки був уже майже цiлком використаний. Отже, йому доведеться пiднятись на сушу, перезарядити камеру i швидше повернутися назад. Бен глянув на камеру i пересвiдчився, що плiвка кiнчилась. Пiдвiвши очi, вiн побачив, що вороже настроєна акула-кiшка пливе просто на нього.

- Геть! Геть! Геть! - загорлав Бен у трубку.

Кiшка на ходу повернулася на бiк, i Бен зрозумiв, що вона зараз кинеться на нього. Тiльки в цю мить вiн помiтив, що руки i груди в нього вимазанi кров'ю вiд кiнського м'яса. Бен прокляв свою необережнiсть. Але докоряти собi було безглуздо i пiзно, i вiн почав вiдбиватися вiд акули кiноапаратом.

Кiшка випередила його, i камера тiльки злегка ковзнула по нiй. Боковi рiзцi з розмаху схопили праву руку Бена, ледве не зачепили грудей i пройшли крiзь його руку, наче бритва. Вiд страху i болю Бен почав розмахувати руками; кров його зразу ж скаламутила воду, але вiн уже нiчого не бачив i тiльки вiдчував, що акула зараз нападе знов. Одбиваючись ногами, Бен посувався назад i раптом вiдчув, що його рiзонуло по ногах. Судорожно кидаючись, вiн заплутався в гiллястих заростях; Бен тримав трубку в правiй руцi, боячись випустити її. I тої митi, коли вiн побачив, що на нього напала ще одна акула, трохи менша, вiн ударив її ногами i сам одкинувся назад.