Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

Обидві армії зустрілися біля цієї переправи 28 червня. Цей день і увійшов в історію як дата Конотопської битви. Скоріш за все, першими до переправи підійшли росіяни.

Наїма свідчить, що татарський роз'їзд виявив московські частини біля переправи і тільки потім було прийнято рішення атакувати саме війська Пожарського, а не залишені під Конотопом і більш чисельні сили Трубецького. [17] Акуратність у використанні джерел вимагає від нас передати і дещо відмінний від наведеного хід подій, який надає в своєму літописі Величко. За його словами, 28 червня Виговський не чекав на росіян на переправі після бою з передовими частинами Трубецького, що відбувся напередодні. На світанку 28 червня гетьман атакував частини І. Безпалого біля Конотопа. І навіть після цього він не відійшов від міста. Бачачи дуже невелику кількість людей у супротивника, Трубецькой відправив проти нього Пожарського. Відбулася ще одна сутичка під Конотопом, в якій Виговський, ясна річ, відступив. Пожарський погнався за ним і на плечах ворогів переправився через Куколку.

Літописи донесли до нас настрій, який царив в російському таборі. Якщо більш досвідчені воєводи вагалися і не були впевнені, чи потрібно переходити річку, то зовсім інакше повів себе молодий і темпераментний князь Семен Пожарський. Навіть свідчення полонених козаків про великі сили татар лише розпалили марнославного воєводу. «Давай ханішку! Давай Нурадина, давай Калгу! Усіх їх бодених матерів і вирубаємо, і виполонемо!» — кричав Пожарський.

Таким чином, князь розраховував на повну перемогу і першим почав бій, перейшовши на інший берег чи то Куколки, чи то Сосновки. Ромодановський з невеликим загоном залишився на правому березі ріки. На протилежному березі росіяни почали встановлювати свої батареї. Проти них спочатку виступив зовсім невеликий авангард Виговського — по деяким оцінкам, всього п'ять тисяч чоловік — козаків, європейських найманців і татар. Звісно, що цей поставлений для заманювання загін як тільки почали стріляти російські гармати, швидко відступив, відтягуючи за собою від переправи розпалене першою вдачею московське військо. Давався взнаки характер будь-якої феодальної армії — шляхетні лицарі в усі часи мало піклувалися про взаємодію з піхотою та артилерією, а побачивши можливість здійснити подвиг, втрачали обережність і забували про дисципліну. Схоже на те, що саме так повели себе російські дворяни і потрапили в пастку. Виговський свідомо відступав у напрямку Пустої Торговиці, де, як ми пам'ятаємо, стояли основні татарські сили Нурадина і Калги.

Наведемо тут розповідь про ще один важливий епізод битви, але відразу ж пояснимо, що він міститься в праці «Гетьманство Виговського» М. Костомарова, який користувався не дуже достовірними відомостями з літопису Величка і польської хроніки В. Коховського. Опис цього епізоду завдяки авторитету історика перекочував в труди І. Левицького, В. Каргалова, Ю. Мицика, О. Апанович, але ставиться під аргументований сумнів О. Лазаревським і сучасним знавцем проблеми А. Бульвінським. Епізод стосується допомоги, яку нібито забезпечив Виговському С. Гуляницький.

Отже, якщо приймати на віру інформацію Костомарова, поки росіяни наздоганяли гетьмана, Степан Гуляницький з іншим козацьким загоном готував їм сюрприз, що повинен був доповнити картину, пензлі для якої вже тримали в руках татари. Під прикриттям навмисно виритого рову козаки рушили до мосту через Куколку. Він був зруйнований, що вже не давало московітам повернутися тим же шляхом. Але й цього С. Гуляницькому здалося недостатньо. Залишками цієї споруди, а також вербою та комишами козаки загатили річку, Куколка розлилася по простору за спинами кінноти Пожарського, перетворивши лук на болото. Інше болото поступово опинилося, навпаки, перед обличчям росіян — це було те саме урочище Торговиця. Московіти знали про це місце, щоправда, не відали, наскільки далеко простягається це болото, а також не могли собі уявити, що тут знайде укриття чисельна татарська кавалерія, яка ще й знайде спосіб обійти небезпечну трясовину під час атаки.

Якщо все було саме так, то успішні дії козаків під Конотопом ще раз підтвердили той факт, що у вмінні пристосовуватися до місцевості і пристосовувати цю місцевість до себе їм не було рівних. Це дає нам привід звернутися до короткого аналізу бойових характеристик супротивників дворянської кінноти — козацького війська. Звісно, формат даної книги навряд чи вимагає від нас ретельного повторення усіх тих описів козаків-воїнів, що легко можна знайти у будь-якій відомій праці з історії козацтва. Ми звернемо увагу лише на деякі важливі риси військового мистецтва славетних українських вояків.