Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Прибуттям орди, стверджував В. Герасимчук, "фатальний крок, зроблений Богданом Хмельницьким і самим Виговським, був направлений, і узли, які лучили його з Москвою, перетяв гетьман ще в цвітні" (Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат // Записки НТШ.- Т. 87.- С. 58).

Зрозуміло, що та анархія, яка запанувала на Лівобережжі з початку антигетьманського заколоту Пушкаря й Барабаша, була вигідна Москві. Адже заколотники збирали під свої прапори різні люмпенізовані елементи, що насамперед хотіли поживитися грабежами. А це, цілком природно, штовхало мирне населення в обійми Москви, де воно сподівалося знайти стабільність після стількох років воєнного лихоліття. Ось як свідчили з цього приводу царські воєводи в червні 1658 року, котрі прибули на Сіверщину: "А сотники и черкасы и мещаня и всяких чинов люди встречали ж с великой честью, и тебе, великому государю, били челом, а нам, холопам твоим, говорили, чтоб ты, великий государь, пожаловал их, велел послати своих государевых воевод и к ним в городы, чтоб им по твоей государской милости от гультяйства и самоволных воров жить было безстрашно. А которые были воры в сборе, Пушкарева полку сотник Зеленской да дьяк, а с ними была собрана гултяйства с винокурен и с буд с полторы тысячи человек, и приходили де они под Глухов для грабежу, а сотника и войту и иных людей хотели побить до смерти; и они де из Глухова, казаки и мещаня, собрався, с сотником Зеленским и с ворами бились, и на бою де Зеленского взяли жива, а с ним де взяли четырех человек и приведчи в город розстреляли; да тех же де воров на том же бою побито сто семдесят человек, а Дзюк де и досталные воры утекли по розным местам" (Акты ЮЗР.- Т. 15.- С. 175).

Братовбивча війна, яку спровокувала Москва своєю демагогією, сіянням недовір'я й ворожнечі до Виговського поміж старшиною й козаками, городовим козацтвом і запорожцями та завдяки підтримці Пушкаря й Барабаша, скінчилася повною перемогою Виговського, але вона коштувала десятки тисяч людських жертв та великої деморалізації народу. Занадто дорогою ціною було куплено перемогу над прихильниками Москви, щоб можна було добиватися її в майбутньому. А це з повною очевидністю сталося б, коли б Виговський повернувся до співжиття з Москвою на запропонованих нею умовах. Тому гетьман вирішив іти далі й остаточно порвати з царем, оскільки цілком переконався, що "Москва готовить нам ярмо насамперед домашньою війною, себто нашою ж власною зброєю, а потім одверто підносить проти нас свою власну зброю без жодної нашої вини. Все те ми виявили, а тепер ми змушені підняти законну оборону та й удатися до сусідів з просьбою за поміч для своєї свободи. Не в нас лежить причина цієї війни, що розгорілася" (там само.- С. 15).

У вересні 1658 року Іван Виговський розриває угоду з Москвою і підписує в Гадячі новий договір з Польщею про створення спільно з Литвою союзної держави. Така рішуча позиція українського гетьмана змусила Москву змінити тактику щодо обмеження прав і вольностей Гетьманщини. Вирішено позбавити Виговського гетьманської булави руками черні, оскільки серед неї вже спостерігалися невдоволення його діями. Про це нібито говорили посланці Виговського до царя на чолі з Кравченком. Відтак Олексій Михайлович "пожаловал, по тому их челобитью раде у них в Войску быти указал нынешние зимы февраля в 1 день. А раде быть в Переясловле..." (Акты ЮЗР.- Т. 4.- С. 203).

З цією метою в Україну відправляється посольство на чолі з князем Трубецьким. Зовні його завданням було, наголошує Андрій Яковлів, нібито заспокоїти "междуусобіє й невинное кровопролитіє", в дійсності ж, як видно з таємних наказів, князю Трубецькому були дані ще й інші завдання. Зокрема, він мав, прибувши в Україну, вияснити ситуацію та шанси Виговського, після чого зібрати Генеральну козацьку раду в Переяславі, на якій вирішити всі непорозуміння, які сталися між гетьманом та Москвою. На той випадок, коли позиція Виговського як гетьмана виглядатиме міцною, наказувалося розпочати з ним переговори про новий проект договору.

Якщо гетьман згодиться під високою царською рукою "в подданстве быть", то довідатись, на яких статтях бажає договір скласти: коли подасть статті польського короля (Гадяцький договір), а в статтях буде написано, що йому - "гетманство и воеводство Киевское, а полковником и иным начальным людем шляхетства и вольности шляхецкие и маетности им в Малой Росии", тоді "примеряся к тем статьямь и смотря по тамошнему делу, и буде в тех статьях не будеть самых высоких и затейливых статей, которые не к чести государеву имяни, и на тех статьях договор учинить" (там само.- С. 204).