Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Люди гинули од суворого клімату, од хвороб та недостатків, а ті, що залишилися дома, знищувалися од тих зборів, котрі вони мусили на них вистачати. Мерло людей на сих проклятих канальських роботах багато: у одному тільки 1721 р. вмерло 260 козаків. У 1728 р. посилали козаків у Персію, у Гилянський похід. Далі почалися їх «командірації» у Саратов, у Бахмут. У 1731 р. почалося будування Української лінії На кілька сот верст у степу треба було викопати широкий рів та висипати високий вал, будувати кріпості, редути та редани, копати колодязі там, де не було річної води, гатити гатки, де були болота, прокладати широкі дороги і мостити для війська мости. Полчане повинні були достачати з 10 дворів по одному робітнику, на кожних 10 робітників дати одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік ще й плуг з волами. Вони повинні були узяти з собою на три місяці провіанту, сокири, лопати, мішки, щоб носити в них землю, зброю, навіть гармати, щоб боронитися од татар. Будувалася лінія і в 1732, і у 1733 р. Се був найтяжчий одбуток для слободських козаків, котрі намагалися ослобонитися од неї усяким робом'- заможні давали хабарі, убогі кидали оселі й тікали світ за очі од сієї каторги. Коли слобожане під спекою гарячого сонця копали рови, насипали вали та будували кріпості, їх власні ниви залишалися незжатими.

«Посіяли, поорали, — каже пісня, — да нікому жати: пішли Наші козаченьки лінію копати». «їхав козак за лінію — та й вельми надувся; їде козак із лінії — як лихо зігнувся», — каже друга пісня, зложена у Гетьманщині про лінейну роботу козаків Лівобережжя.

Зимою було холодно, а літом треба було готувати новий наряд, людей та провіант на лінію. Лінію збудували, але і після того «командірації» на неї не переводилися; треба було її захищати і поновляти. І ось ті козаки, котрих туди силоміць висилали, утікали з дороги, утікали з самої ненависної їм лінії. Не дивно, що випали такі нещасливі роки, коли більшість козаків була у розгоні. З Петра Великого служба козаків зробилася занадто суворою. Улітку, коли починалася жнива та косовиця, треба було~одбувати «компаменти» — військові збори. У царювання Анни з полків' виділили регулярні роти, в котрих була вже справжня армійська муштра, а потім і регулярний гусарський полк, регулярному строю почали навчати і усіх козаків — все те віддаляло козака — хазяїна і землероба — від його хазяйства, з котрого він жив і содержував своє сімейство. Козак не почував себе вільним навіть у своїй власній хаті, бо там проживав у нього «кон-сістент» — кватирант-москаль якого-небудь регулярного армійського полка. Козакам приходилося не тільки тіснитися в своїх помешканнях для кон-сістентів, але й вистачати їм провіант та фураж. Усі ті тяжарі несли й виборні козаки, і підпомошники, і їх підсусідки.

Підпомошники, або міщане, інакше козаки городової служби, теж несли великі одбутки: харківські міщане мусили давати дьоготь, смолу, пеньку, полотно, вози й колеса, хомути, сідла й таке інше, возили у Бєлгород-лубки, давали хури для перевозки. Майстри з міщан — ковалі, кравці, чоботарі, теслі, ткачі — посилалися в полки та в міста для усякої роботи; годували коней і возили для них у Бєлгород фураж; з них брали людей на варту у місті. Вони повинні були содержувати як слід і поновляти кріпость і наймати вартових і воротників (коло воріт). По царській жало-ванній грамоті 1700 р. замість збору по карбованцю підпомошники повинні були давати підмогу виборним козакам — компанейцям, між котрими їх і поділили, щоб ті виборні козаки тою їх підмогою були озброєні, мали коней у походах й запасами укомплектовані. Підпомошники помагали виборним козакам грішми для покупки коней, зброї, сідел, одежі. Сих видач тоді не записувалося. Між старшинами підпомошники у Харківському полку розписувалися так: судді, осавулові, ротмістрові, полковому писареві, городничому визначалося по 10 дворів, підпрапорний — по два двора; любо-тинському сотнику — 25. У Сумському полку: полковникові Осипову курен-них 55, полковому судді 15, сотникам от 5 до 15. У Ізюмському — полковому обозному 11, судді 10, сотникам по 10. У Острогозькому — обозному 10, осавулові 14, судді 15, писареві 10, осадчому 12, усього 1818 дворів і 6723 чол. Підпомошники були розписані по полках так: у Харківському полку 227 дворів і 1202 душі, у Сумському — 333 двора і 1492 душі, у Охтирському — 616 дворів і 2029 душ, у Ізюмському — 322 дворів і 1202 душі, у Острогозькому — 320 дворів і 959 душ. Після реформи кн. Ша-ховського у Харківському полку було положено: полковникові 15 дворів, полковому обозному 7, судді і старшому осавулові по 6, ротмістрові 5, молодшому осавулові 4, писарям, хорунжому і сотникам 3 двори. Сотен-ній старшині давалися підпомошники по списку, зладженому полковником. Давалися підпомошники офіцерам і навіть простим драгунам регулярної роти. Офіцерам давали більш заможних підпомошників, котрих примушували до підданства і до робіт, а не до козацької підпомоги. Коли регулярна рота була скасована, підпомошники були розписані поміж виборних козаків. У такі приватні роботи, немов справжніх підданих, оддавали підпомошників і козацькій старшині. Ротмістр Харківського полка Нестеров посилав козаків першої сотні у свої партикулярні посилки, а підпомошників сих козаків примушував до своїх партикулярних робіт і се робив 10 років. — Один з них, ткач Турченко, мусив виробляти на ротмістра полотно безденежно і навіть на своїх харчах, а коли одмовлявся, приходили за ним козаки від ротмістра, били й забірали його на роботу. Інші робили земляні роботи, жали хліб і громадили, копали й пололи на його городах, косили сіно, возили на своїх хурах хворост, так що не мали часу працювати на свою власну користь. Швець Цибуля мусив робити для ротмістра чоботи й черевики. Слюсар Павло повинен був робити й чинити йому ножі, замки, рушниці, скрині, крючки до дверей і вікон, а коли одмовлявся, його били киями і держали у тюрязі під калавуром. Такої ж приватної роботи домагався Нестеров і від інших підпомошників, котрі через те не могли одбувати служби й знищилися у свойому домашньому хазяйстві. Є. Щербінін, як ми побачимо далі, скасовуючи козаччину, покликався на безладдя у відносинах підпомошників і козаків. Підпомошники не тільки давали підпомогу козакам, але нерідко й заміняли їх у походах. Для поповнення козацького компута 142 перш усього зверталися до козацьких родичів та свояків, а потім і до підпомошників. Посилали підпомошників і у всякі командірації замість виборних козаків, але вони йшли туди іноді без зброї, бо справді краще володіли ралом, ніж шаблюкою. Тих підпомошників, котрих командіровали для захисту Слов'яно-Сербії, тамошні сербські офіцери-поміщики повертали немов у кріпаків, примушували їх обробляти для себе землю, орати її, засівати, косити сіно й хліб, одбірали у них провіант;, підпомошники утікали, але на їх місце треба було присилати нових.