Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Історико-етнографічна термінологія книги досить плутана і відбиває стан тогочасної російської та української історичної науки.

В національному питанні Д. І. Багалій стояв на демократичних позиціях. Йому були чужими будь-які прояви національної обмеженості. Взаємовплив, взаємодію різних народів він розцінював як глибоко позитивне явище. що сприяє розвитку цивілізації в цілому і кожного народу. В цьому відношенні погляди дослідника відрізнялися як від великодержавних гасел С. М. Соловйова і В. О. Ключевського, так і від націоналістичних крайнощів М. С. Грушевського і його школи. Д. І. Багалій був першим серед істориків, хто поставив на науковий грунт проблему заселення Слобідської України як зустріч і взаємодію двох переселенських струмів — з України та Росії.

1. Малоросія — назва України (найчастіше Лівобережжя), що вживалася в царській Росії у XVII — на початку XX ст. Походить від терміна «Мала Русь», що вперше зустрічається в деяких офіційних документах Московської держави XIV ст. по відношенню до Галицько-Волинського князівства.

2. Гетьманщина — назва Лівобережної України до кінця XVIII ст, тобто скасування на ній гетьманського управління (1764 р.) і козацько-старшинського самоврядування (1781 р.).

3. Мається на увазі, очевидно, той факт, що назва «Україна» деякий час зберігалася в офіційній назві Слобожанщини — «Слобідсько-Українська губернія» (1765–1780; 1796–1835 рр).

4. В сучасній радянській історіографії існує деяка розбіжність поглядів щодо походження слова «Україна». Більшість вчених схильні інтерпретувати цей етнонім як «окраїна» (див.: Мишко Д. І. Звідки пішла назва «Україна» //Укр іст. журн. 1966. № 7; Українці: Розділи з історико-етнографічної монографії //Літ. Україна. 1990. 15 берез. С. 7; Україна. 1989. № 41. С. 5–6). Проте деякі дослідники вважають більш обгрунтованим тлумачення слова «Україна» як «край», тобто «країна» (див.: Рибалка І. К. Історія Української РСР Дорадянський період. К., 1978. С. 82), або «внутрішня земля», «земля, заселена своїм народом» (див.: Русанівський В Україна і українці //Наука і суспільство 1989 № 2. С. 35)

5. Мається на увазі територія Київської Русі. Термінологію Д. І Багалій запозичив, очевидно, з «Історії України — Русі» М. С. Грушевського.

6 Мова йде про Київський Літопис, в якому під 1187 р. вперше вживається назва «Україна»;

7. Дике поле — найчастіше під цією назвою розуміли незаселену територію частини Лівобережної, Слобідської та Південної України, яку в різні часи краяли Річ Посполита, Російська держава і Кримське ханство.

8. Дідизна — земля, яка дісталася у спадок від діда.

9. Муравський шлях — докл. див.: Саратов И. Е. Муравский шлях через «Дикое поле» //Памятники Отечества. 1980. № 2. С. 30–35.

10. Святогорський монастир — одна з найдавніших згадок про нього датується XVI ст.

11. Герберштейн — дипломат, посол Священної Римської імперії у Росії в 1517 і 1526 рр.

12. Байдаки — великі човни.

13. Озов — Азов.

14. Цареборисів — нині с. Червоний Оскол Ізюмського р-ну Харківської обл. В російській традиції закріплено назву «Царев-Борисов».

15. В радянській науковій літературі козак Байда народних дум не ідентифікується з Дмитром Вишневеньким.

16. Чайки — козацькі човни, на яких козаки вирушали в морські походи.

17. Плюндрувати — грабувати, розоряти, пустошити.

18. Піймати облизня — потерпіти поразку.

19. Мапа Боплана — карта України, складена французьким інженером Г. Л. де Бопланом, автором «Опису України», вперше надрукованому в Парижі в 1651 р.

20 Буди — поташне виробництво; гурти — стадо великої рогатої худоби; бурти — купа, пагорб, підвищення; винниці — підприємства для виробництва горілки.

21. …Книзі Великого Чертежа — Книга Большому Чертежу. Словесний опис географічної карти Росії і навколишніх земель (від Північного моря до Чорного і від Фінської затоки до р. Об), складений у 1627 р. в Розрядному приказі (про нього див. прим. 80). Являє з себе цінне джерело з історичної географії Слобожанщини, в якому описано територію так званого Дикого поля по трьох шляхах — Муравському, Кальміуському, Ізюмському.

22. Москва, Московщина — тут і далі термін вживається в розумінні «Росія», «російський»; так, як це робилося в багатьох іноземних джерелах доби середньовіччя.

23 Станиці — тут: озброєні загони вершників, що несли патрульну службу на степових кордонах Росії в XVI–XVII ст.

24. Засіка — загорода з порубаних («посічених») колод дерева

25. Таврійська губернія — утв. в 1802 р. Займала територію сучасних Херсонської, Кримської і частини Запорізької областей; Катеринославська губернія — утв. в 1802 р. Включала в себе територію сучасних Дніпропетровської, частини Запорізької і Донецької областей.