Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Декотрі добровольці встигали по кілька разів змінити сторону, за яку воювали. Найяскравіший приклад — колишній офіцер міліції НКВД з Києва Іван Хитриченко. Він потрапив у німецький полон в ході евакуації з Київського котла, записався в таборі, як червоноармієць Зайченко, і був відпущений додому. В грудні 1941 року він узявся реорганізовувати місцеве підпілля на Житомирщині у партизанський загін, який був знищений нацистами одразу на місці збору. У 1942 році Хитриченко з’явився у Києві, де став командиром підрозділу поліції, що охороняв відбудову моста через Дніпро. Паралельно він почав налагоджувати зв’язки з столичним партійним підпіллям, що мало наслідком серію провалів, за які підпільники заочно засудили його до смерті. В грудні 1942 року Хитриченко полишив службу в поліції, і з’являвся у низці партизанських загонів Київщини та Житомирщини, намагаючись об’єднати їх під своїм командуванням. У березні 1943 року він добився санкції на такі дії від Ковпака, й зрештою очолив Київське партизанське з’єднання ім. Хрущова. У 1944 році за наказом Лаврентія Берії Хитриченко був заарештований і засуджений, проте у 1955 році, після приходу до влади Микити Хрущова, його реабілітували [198] ГДА СБУ. — Ф. 6. — Спр. 46175ФП. — Т. 1. — Арк. 13, 189, 257; Т. 3. — Арк. 137–144, 250 зі зв.; Т. 4. — Арк. 11–122. .

Проте після війни все добре забувалося, і їх чекала та ж доля, що і тих, хто служив в німецькій армії до кінця. Більшість шуцманів, як тих, що потрапили в полон після війни, так і тих, що воювали в РСЧА, по закінченні бойових дій були арештовані СМЕРШем і НКВС. Більшість тих, хто здався союзникам, були видані радянським військам. На Заході українських добровольців, крім галичан, вважали зрадниками і «російськими квіслінгами». Основна маса отримувала терміни покарання в ІТЛ від 10 до 25 років, частину розстріляли.

Парадоксально, але єдиною державою Європи, яка категорично відмовилась видати інтернованих на її території східних добровольців, було Велике Герцогство Ліхтенштейн. Його уряд послався на відсутність будьяких договорів на цю тему з СРСР через те, що не брав участі у Ялтинській конференції.

Виняток з даної схеми становлять кількасот добровольців українських батальйонів армії де Голля, які, щоб уникнути репатріації, вступили до французького Іноземного легіону [199] Дуда А., Старик В. Буковинський курінь в боях за українську державність 1918–1941–1944. — Чернівці, 1995, — С. 174–176. , а також велика кількість вояків, яким вдалось розчинитись у масі цивільного населення в західних зонах окупації, та серед мільйонів остарбайтерів, що повертались додому в 1945 році. Всього ж на 1957 рік «за співпрацю з ворогом» за найобережнішими оцінками було засуджено не менше 80 тисяч громадян УРСР [200] Шайкан В. О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» та військової зони в роки Другої світової війни. — Кривий Ріг, 2005. — С. 380–381. , кількість розстріляних, повішених та висланих на спецпоселення у позасудовому порядку не піддається точному обліку.

Таким чином, загальні оцінки числа українських вояків у німецьких збройних силах коливаються в межах 250–800 тисяч чоловік. За результатами нашого дослідження, кількість добровольців в РКУ склала близько 100 тис. чол. З них до 80 тис. чол. становили вояки шуцбатальйонів, поліції міст-районів, залізничної охорони і СД, а ще до 20 тисяч служили у Вермахті і допоміжних формуваннях.

В останні місяці існування РКУ відбувалося зведення українських формувань у придатні для фронтових дій частини та з’єднання. Деякі з них були розбиті військами РСЧА навесні-влітку 1944 року (дивізійна група «Прюцман», 454 східний полк, 57 полк «шума»), інші провоювали майже до кінця війни (35 і 38 полки поліції СС). Десятки тисяч добровольців дезертирували, і перейшли на бік УПА, Червоної армії та інших антинімецьких сил. Виведені в тил залишки були переформовані в батальйони поліції, УВВ, протипожежні, саперні та інші допоміжні частини. В березні 1945 року, в основному з колишніх шуцманів з РКУ, було сформовано 2-гу Українську дивізію Української національної армії, загальною кількістю більше 4 тисяч вояків. Ще до тисячі шуцманів ввійшло в склад 1 УД УНА (колишньої 14 дивізії військ СС «Галичина»), щонайменше два українські батальйони потрапили до РОА. Всі згадані частини довоювали до кінця війни, і здались західним союзникам. Згодом їх вояки (за винятком 1 УД УНА) були передані радянським каральним органам.