Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

У вересні-жовтні 1941 року український курінь почав формуватись і в Житомирі, за підтримки місцевих функціонерів ОУН. В лютому 1942 контроль над ним перейняли німці, і за рахунок військовополонених особовий склад був доведений до 500 чоловік (4 роти), вояки отримали литовську уніформу та встановлену РФСС зарплатню і пільги. Шефом батальйону, що отримав номер 108, став гауптман Новак, українським командиром — капітан ЧА Мирний [124] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 64268. — Арк. 9–14, 33. .

У Білій Церкві на початку 1942 року представник ОУН-М Пустовіт за підтримки начальників міської і районної поліції, галичан Томасевича і Сокальського, почали організовувати український курінь. Імовірно, участь у його організації взяли і члени Буковинського куреня з Києва, оскільки є інформація про виїзд їх групи до Білої Церкви для створення там національних органів влади. Проте вже навесні 1942 року курінь був розформований німецькою поліцією, а натомість, частково з того ж контингенту було створено 116 шуцбатальйон. Його командирами, крім німців, були призначені донські козаки, на чолі з обер-лейтенантом Василем Поповим. Це було зроблено для унеможливлення впливу ОУН на цю частину [125] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 25523. — Арк. 158. .

Нумерація новостворюваних шуцбатальйонів з початку 1942 року була прив’язана до генеральних округ, з умовною послідовністю чисел з заходу на схід. В окрузі Волинь — Поділля — 101–107, Житомир — 108–110, Київ — 112–121, Миколаїв — 122–124, Дніпропетровськ — 129–131. Крім того, органами «шупо» і охоронних військ шуцбатальйони створювались в Чернігові (136–140) і Сталіно (157–165), та СД і Вермахтом — в Харкові (143–146) та Сімферополі (147–156). Створювались вони у відповідності до цієї схеми, а тому не за послідовною нумерацією.

Першим етапом масового формування батальйонів стала зима-весна 1942 року. В цей час виникли 101–107 батальйони в окрузі Волинь — Поділля, 108 і 109 в окрузі Житомир, 112, 113, 115–120 в окрузі Київ, 122 в Миколаєві, 136 і 137 в Чернігові (невдовзі перекинуті на Сумщину), 143 і 144 в Харкові (просувались на схід разом з тиловою зоною 6-ї армії), 157 і 158 в Сталіно. Початково всі шуцбатальйони в РКУ створювались, як суто охоронні (Wach-), і озброювались тільки гвинтівками. Таким чином, вони справді становили лише великі караульні команди, а не повноцінні батальйони. Проте вже до осені 1942 року, тобто з активізацією дій партизанів на території райхскомісаріатів, за ініціативою місцевих властей на їх озброєння почали поступати ручні та станкові кулемети, міномети, легка артилерія. Цього вимагав реальний досвід їх застосування. В липні 1942 року 118 шуцбатальйон зазнав важких втрат у бою з рейдуючим загоном радянських партизанів поблизу містечка Хабне. На боці партизанів була повна кількісна і якісна перевага, їх загони включали кавалерію і артилерію, та мали більший бойовий досвід. Тому протягом всього наступного періоду, з середини 1942 року і до кінця окупації, кількість шуцбатальйонів постійно збільшується, а озброєння і підготовка наявних по можливості покращується.

Вже на першому етапі формування батальйонів шуцманшафту нацисти виявили, що кількість добровольців з цивільного населення до більшості з них явно недостатня. Частково проблеми вирішувались за рахунок військовополонених, але їх надійність була дуже сумнівною. Що ж до націоналістів, то вони поповнювали німецькі інстанції і військові формування, виконуючи завдання своїх організацій. Це не могло не викликати обґрунтованого занепокоєння окупантів, які на цей період активно здійснювали боротьбу проти всього українського, на рівні з більшовизмом. Тому взимку і навесні 1942 року основним контингентом «добровольців» у шуцбатальйонах стала мобілізована сільська молодь, як найменш «отруєна» більшовицькою пропагандою верства населення.

На середину 1942 року середня чисельність шуцбатальйонів коливалась в межах 300–350 чоловік. Більшість з них виконувала власне охоронні функції, зрідка виїжджаючи на місця дій ще нечисленних тоді партизанів. В РКУ більш-менш серйозні бойові дії довелося вести лише 101, 102, 108, 109 і 136 батальйонам. Вояки 119 шуцбатальйону, дислокованого в Кременчуку, на операцію виїжджали тільки раз, але замість розшуку партизанів влаштували пиятику в селі, яке було ціллю операції, після чого на наступний день були звідти вивезені німцями і більше в таких акціях не застосовувались. 110 батальйон, створений в Житомирі в квітні-травні 1942 року, до вересня 1943 року взагалі не виводився з міста жодного разу. В свою чергу 115-й і 118-й батальйони, навпаки, в боях на Київщині довели свою високу надійність, після чого один за одним були направлені в зону найбільшої активності партизанів.